І хлопці стали до нього на службу, радіючи, що матимуть проводиря, і думаючи, що тепер отримуватимуть платню регулярніше, ніж колись. Тоді вони поїхали далі: семеро чоловіків, шість поні, одна кобила та дракон; Джайлз почувався володарем і дивився на всіх зверхньо. Подорожні перепочивали тільки зрідка. Ночами Фермер Джайлз прив'язував кожну ногу дракона до чотирьох кілків, і троє вартових по черзі стерегли його. Та ще сіра кобила й собі стежила за всім у півока: ану ж хлопці надумають утнути якусь штуку.
Через три дні вони, перейшовши кордон, знов опинились у своїй країні; їхнє прибуття викликало такі подив і галас, яких раніше, либонь, не було поміж двома морями. У першому ж селі, де зупинилися мандрівники. їжа та питво полилися на них рікою без жодної плати, а половина юнаків захотіла пристати до процесії. Джайлз вибрав дюжину достойних молодиків. Він пообіцяв їм добру платню й купив їм таких коней і збрую, які тільки зміг відшукати. У нього почали народжуватись ідеї.
День перепочивши, фермер знову рушив у путь, а слідом за ним простував його новий почет. Люди співали на його честь пісні: невибагливі та жваві, проте приємні для його вух. Дехто вигукував похвали, інші сміялися. То було водночас веселе та дивне видовище.
Невдовзі Фермер Джайлз повернув на південь і попрямував до власної оселі. Він навіть не наближався до королівського двору й не посилав туди гінців. Але новини про повернення Пана Еґідіуса поширились із Заходу зі швидкістю пожежі, спричинивши великі подив і збентеження. Бо Джайлз прибув одразу слідом за королівським зверненням про те, що в усіх містах і селах оголошено жалобу за загиблими на гірських перевалах хоробрими лицарями.
Там, де з'являвся Джайлз, жалоба припинялася, всюди починали дзвонити у дзвони і люди юрмилися на узбіччях, галасуючи та вимахуючи капелюхами і шаликами. Народ насміхався з бідолашного дракона, і той почав гірко шкодувати про укладену угоду. То було страшенно принизливо для члена стародавньої імператорської династії. Коли подорожні вернулися до Гема, всі собаки зневажливо оббрехали його. Усі, крім Ґарма: його очі, вуха та ніс були звернені тільки до господаря. Щиро кажучи, він геть утратив голову й виконував стрибки з перевертами вздовж цілої вулиці.
Гем, звісно ж, улаштував фермерові надзвичайно пишний прийом; але ніщо, ймовірно, не втішило його так, як те, що мірошник не зумів здобутися на кпини, а коваль був сам на себе неподібний.
— Це ще не кінець справи, згадаєте мої слова! — сказав він, але не зміг придумати нічого гіршого, тож понуро опустив голову. Фермер Джайлз, шість чоловіків, дюжина гідних молодиків і дракон піднімалися на пагорб, де й залишилися на певний час. До оселі запросили тільки парафіяльного священика.
Незабаром вісті про цю подію досягай столиці, і її мешканці, забувши про офіційну жалобу та про власні справи, з'юрмилися на вулицях. Вони кричали та галасували.
Король перебував у своєму величному палаці, покусував нігті й посмикував себе за бороду. Розриваючись між почуттями горя та люті (й фінансовими клопотами), він був у такому похмурому настрої, що ніхто не наважувався заговорити до нього. Проте, врешті, міський шум таки долинув до його вух; шум той не нагадував ані ридання, ні плач.
— Що то за галас? — запитав Король. — Накажіть людям розійтися по домівках і гідно тужити! Бо це радше нагадує пташиний базар.
— Володарю, дракон повернувся, — відповіли йому.
— Що?! — перепитав Король. — Скликайте наших лицарів — бодай тих, хто залишився!
— Немає потреби, володарю, — відповіли йому. — Доки позаду нього стоїть Пан Еґідіус, дракон ручний, немов кіт. Принаймні так нам розказали. Новини прибули зовсім нещодавно, і повідомлення суперечливі.
— Боже! — сказав Король, просвітлівши. — Подумати лише: на післязавтра ми замовили панахиду за тим чоловіком! Скасуйте її! Чи бачив хтось наш скарб?
— Повідомляють, що його там справжня гора, володарю, — відказали йому.
— Коли ж він прибуде? — нетерпляче мовив Король. — Добрий чолов'яга цей Еґідіус, — пришліть його до нас, щойно він приїде!
Люди, перш ніж відповісти на це, трохи повагалися. Нарешті хтось набрався мужності й сказав:
— Пробачте, володарю, та ми чули, наче фермер повернув у напрямку до власного дому. Проте він, без сумніву, поквапиться сюди, одягнувши належне вбрання, за першої-ліпшої нагоди.