Сказання з Небезпечного Королівства

Вдвох минули Очерети з реготом веселим,
хоч корчма стояла навстіж і пахтіло елем.
Вже вони по Чударевій торохтять Дорозі,
пританцьовує Том і стриба на возі.
В сяйві зір Бобовий Лан, Чударева хата
мов запрошує вогнями переночувати.

Привіталися у дверях Чудареві діти,
жінка винесла по кухлю горло промочити.
І пісні були, й вечеря, оповідки й танці;
на всю губу пан Чудар гопкав на гулянці.
Том, коли не цмулив з кухля, брався за волинку,
дочки втнули «Стриб-скік», реготала жінка.

Хто у папороті вклався, хто в пуху чи в сіні,
а Забрьоха й Том старий всілись при каміні
обсудити сам на сам вісті найсвіжіші
від Курганів аж до Веж: і про кінне й піше,
про сівбу, і про жнива, і про збіжжя різне,
притчі з Брі, чутки про кузню, млин і дешевизну,
шепти, що південний вітер передав модрині,
і про Сторожів на Броді, й про болотні Тіні.

Дід Чудар заснув край приску врешті у фотелі.
Том удосвіта пішов, — сни сумні й веселі
ледве згадуються потім, і так само віщі.
Відімкнулися нечутно двері; вранці хвшца
змила всі його сліди, ані знаку в Міті,
ні пісень його, ні кроків не чутно в Зашгітті.

Біля Ґріндмуру простояв його човен три дні
й Верболозкою в краї вранці рушив рідні.
Кажуть гобіти, його видри від причалу
відв'язали й через греблю уночі попхали.

Лебідь з Елвет-острівця сам підплив до носа,
гордо дзьобом потягнув за обривок троса;
видри стежать, щоб коріння не змогло вузлате
Вербостариганове до човна дістати;
сів Рибалочка на ніс — проводжає радо,
а Кропив'янка весела щебетала ззаду.
Ось і Томова затока. Видра в крик: «Зажди-бо!
Що ж за лиска це без ніжок? Це вже радше риба!»
Голо-гілко-вербо-річко! Весла-бо забули!
Том у Ґріндмурі нескоро витягне їх з мулу.