Загалом, у тому, що в Магістра Куховарства є учень, не було нічого дивного. Це — звична річ. Магістр у належний час обирав собі учня й навчав його всього того, на що був здатен сам; що старшими ставали вони обоє, то більше важливої роботи перебирав на себе учень, — тож у разі відставки чи смерті Магістра він уже був готовий виконувати його обов'язки та сам обіймав посаду Магістра Куховарства. Та цей Магістр так і не обрав собі учня. Він завжди казав, що «часу ще вдосталь» чи «я пильно стежу за всіма і, коли натраплю на когось путнього, зроблю його своїм помічником». І ось він приводить із собою звичайнісінького хлопчака, до того ж — з іншого села. Хлопчина той був гнучкішим за вуттонських юнаків, а також жвавішим за них, говорив м'яко і дуже чемно, проте був занадто молодим для такої роботи, бо — на вигляд — щойно розпрощався з дитячим віком. Хай там як, але обирати підмайстра належало Магістрові Куховарства, й ніхто не мав права втручатись у це. Відтак хлопчина залишився і на той час (доки постаршає і зможе винайняти власне помешкання) зупинився в Домі Кухаря. Невдовзі люди звикли до хлопця, а він набув собі кількох друзів. Вони та Кухар називали прибулого Альфом, але для решти він був просто Майстром.
Наступна несподіванка трапилася через три роки. Одного весняного ранку Магістр Куховарства зняв свого високого білого ковпака, згорнув чисті фартухи, одягнув біле пальто, взяв у руку міцну в'язову палицю та невелику торбинку й пішов собі геть. Попрощався лише з підмайстром. Нікого іншого на той час поблизу не виявилося.
— Бувай наразі, Альфе, — мовив він. — Залишаю тебе порядкувати тут замість себе, адже в тебе це завжди виходило чудово. Гадаю, все буде добре. Сподіваюся, ти детально розповіси мені про все, якщо ми коли-небудь зустрінемося знову. Скажи їм, що я взяв іще одну відпустку, проте цього разу не повернуся.
Коли Майстер переказав це людям, котрі прийшли до Кухні, в селі зчинилася колотнеча.
— Нечувано! — казали вуттонівці. — Без попередження, не попрощавшись! Що ж ми робитимемо без Магістра Куховарства? Він же не лишив по собі наступника.
Нікому з тих, хто долучився до обговорення, навіть на думку не спало призначити Кухарем юного Майстра. Той уже трохи підріс, але однаково виглядав хлопчаком, та 1 прослужив при Магістрі тільки три роки.
Урешті-решт, не знайшовши нікого ліпшого, люди призначили Кухарем одного селянина, котрий непогано готував, щоправда, для невеличких компаній. Коли він був молодим, йому випадало допомагати Магістрові в особливо гарячі дні, проте Магістрові душа не лежала до нього, тож він і не захотів узяти його за підмайстра. Тепер той селянин був статечним чоловіком, котрий мав дружину та дітей і обережно поводився з грішми.
— Принаймні він не зникне непоміченим, — казали люди, — і краще вже мати бодай якогось кухаря, ніж не мати його зовсім. Доки треба буде пекти наступного Великого Торта мине ще сім літ, а до тих пір він уже дасть собі з ним раду.
Ноукс — так звали того чоловіка — був дуже задоволений. Він завжди хотів стати Магістром Куховарства й ніколи не сумнівався, що це йому до снаги. Адже іноді, коли Ноуксові доводилося самому бувати в Кухні, він надягав високого білого ковпака, дивився на своє відображення в натертій до блиску сковороді й казав:
— Добридень, Магістре. Цей ковпак дуже вам ли- чить. Може, його навіть пошили спеціально для вас. Сподіваюсь, усе у вас буде добре.
Усе й було досить добре, бо попервах Ноукс пнувся зі шкіри, та ще й Майстер допомагав йому. Правду кажучи, хитро спостерігаючи за хлопчаком, Ноукс таки чимало навчився від нього, але сам цього ніколи не визнавав. Однак у належний час надійшла пора Свята Двадцяти Чотирьох, і Ноуксові довелося застановитися, як же спекти Великого Торта. Потайки він хвилювався, адже, хоча за семилітню службу йому і випадало пекти сякі-такі пироги й тістечка для пересічних оказій, він знав, що на його Великий Торт чекатимуть нетерпляче та що йому доведеться задовольнити найвимогливіших критиків. І не лише дітей. Для тих, хто помагатиме облаштувати свято, треба було спекти з тих самих складників і таким самим способом іще один — менший — торт. До того ж, було заведено, щоби кожен Великий Торт мав щось нове та своєрідне, а не просто повторював якийсь із попередніх.
Ноукс забрав собі в голову, що його Торт буде неймовірно солодким і поживним; він вирішив, що щедро заллє його цукровою патокою (в її приготуванні не було рівних Майстрові). «Це зробить Торт гарним і чарівним», — думав Ноукс. Чарівниці та солодощі — це були ті два з дуже небагатьох понять, які нагадували йому про часи і смаки дитинства. Чарівниць, на його думку, можна було перерости, а от солодощі Ноукс полюбляв і досі.