— Базіка, — зітхнув Щепа. — Так, бідолашний чоловічок, він ніколи не міг нічого закінчити. Еге ж, коли він пішов, його полотна було використано «з більшим зиском». Але я не дуже певний щодо того зиску, пане Звичко. Пригадуєте одне величезне полотно — те, що його зужили для ремонту пошкодженого після буревіїв і повеней сусіднього дому? Я знайшов одірваний від нього клаптик у полі. Клаптик було пошкоджено, та на ньому чітко проступали вершина гори й пагін із листям. Я не можу викинути його з голови.
— З чого? — перепитав Звичка.
— Про кого це ви обоє балакаєте? — поцікавився пан Абищо, втрутившись, аби врятувати ситуацію, бо Щепа аж залився рум'янцем.
— Те ймення не варте того, щоби його повторювали, — сказав Звичка. — Я взагалі не розумію, навіщо ми про нього говоримо. Він не жив у містечку.
— Ні, — мовив Щепа, — та ви однаково накинули оком на його будинок. Тому ходили туди, і телефонували, і насміхалися з нього, п'ючи його ж таки чай. Що ж, тепер його дім — а заразом і той, що в містечку, — належить вам, то навіщо відбирати ще й ім'я? Коли хочете знати, Абищо, ми говорили про Дрібничку.
— Ох, бідолашний маленький пан Дрібничка! — сказав Абищо. — Я й не здогадувався, що він малював.
Тоді, ймовірно востаннє, Дрібниччине ймення було згадано у бесіді. Проте Щепа зберіг дивний клаптик, про який казав. Фарба на ньому майже цілком розкришилася, та один прекрасний листок уцілів. Щепа обрамив його, а згодом передав Містечковому Музею, і ще довго-довго «Листок пана Дрібнички» висів там у закутку, так що його пощастило побачити хіба кільком парам очей. Але одного дня Музей згорів, і про Дрібничку та його листок назавжди забули в його колишній країні.
— Правду кажучи, вона виявляється вельми корисною, — мовив Другий Голос. — Як свято, як відновлення снаги. Вона чудово оздоровлює; та й не тільки це, адже для багатьох вона стала найкращою прелюдією до Гір. У деяких випадках вона просто творить дива. Я виряджаю туди дедалі більше мешканців. Вони нечасто воліють повертатися.
— Нечасто, ваша правда, — сказав Перший Голос. — Думаю, нам варто якось назвати ту околицю. Що ви пропонуєте?
— Носій вирішив це питання раніше за нас, — відповів Другий Голос. — «Поїзд прибув до Парохії пана Дрібнички» — він уже давненько кричить отак. Парохія пана Дрібнички!.. Я надіслав їм обом повідомлення, щоби розповісти про це.
— І що вони?
— Вони обоє сміялися. Сміялися так, що аж Гори дзвеніли!
ПРО ЧАРІВНІ ІСТОРІЇ
Навіть усвідомлюючи, що виправа ця ризикована, я пропоную поговорити про чарівні історії. Чарокрай — то небезпечна земля, де на необачних чигають пастки, а на зухвальців — темниці. Зухвальцем можна вважати й мене, бо я хоч і став шанувальником чарівних історій, відколи навчився читати, й подеколи роздумував над ними, проте ніколи не вивчав їх професійно. Я був не більш ніж мандрівним шукачем (чи порушником) у тім краю, переповненому дивами, та не відомостями.
Королівство чарівних історій широке, глибоке, високе й заповнене різноманітними речами: там трапляються всілякі види звірів і птахів; неозорі моря та незліченні зорі; краса, що заворожує, і невідступна загроза; і радість, і скорбота — пронизливі, як мечі. Той, хто мандрував там, імовірно, може вважати себе щасливцем, одначе саме багатство та незвичайність отого королівства спиняють язик подорожнього, котрий захотів би про них розповісти. А перебуваючи там, небезпечно ставити надто багато запитань: ану ж брами замкнуться і ключі від них згубляться.
Є, проте, певні питання, на які той, хто збирається говорити про чарівні історії, мусить відповісти чи принаймні спробувати відповісти, хай би що казковий народ думав про його нахабство. Наприклад: «Що таке чарівні історії? Звідки вони походять? Який із них зиск?» Спробую дати відповіді на ці запитання чи бодай легенькі підказки відповідей, які мені вдалося визбирати. — передусім, власне, з самих казок, отих небагатьох із безмежного їх числа, які я знаю.
Що ж таке «чарівна історія»? У нашому випадку марно шукати відповіді в «Оксфордському словнику англійської мови». У ньому годі знайти статтю зі словосполученням чарівні історії та і щодо чарівниць загалом він ледве чи стане у пригоді. У «Додатку» до нього казка з'являється аж 1750 року, й головним значенням цього слова вказано таке: а) казка про чарівниць або загалом чарівна легенда. З цього виникають інші значення: б) нереальна чи неймовірна історія, в) оманливе твердження.