Коли Айворі знову піднявся на палубу, він побачив, що небо після чергового дощу майже зовсім розчистилося, на західному краю неба хмари зовсім розбіглися, і на тлі золотистого західного неба чітко видніється округла темна вершина Пагорба Рока.
Айворі дивився на неї з якоюсь дивною сумішшю ненависті і захоплення.
— А це, хлопче, знаменитий Пагорб Рока, — сказав старий чаклун Стрекозі, яка разом з ним стояла біля поручнів. — Зараз ми ввійдемо в гавань міста Твіла. Тут ніколи ніяких вітрів не буває, крім тих, які тамтешні Майстри самі викличуть.
Коли вони нарешті кинули якір, вже зовсім стемніло, і Айворі сказав господареві судна:
— Ми, мабуть, сьогодні тут переночуємо.
Стрекоза тим часом сиділа в їх крихітної каюті, терпляче його чекаючи; вигляд у неї був урочистий, очі блищали від збудження.
— На берег зійдемо завтра вранці, - повідомив він їй, і вона тільки кивнула, як завжди погоджуючись з його рішенням.
А потім раптом запитала:
— Я виглядаю як треба?
Він сів на низеньку ліжко і уважно подивився на неї, вона сиділа навпроти, на такому ж низенькиому ліжку. Вони сиділи трохи навскоси, бо між ліжками не вистачало місця для колін. Ще в порту О Стрекоза, за його порадою, купила собі пристойну сорочку і штани, щоб виглядати гідним кандидатом в учні Школи. Обличчя в неї засмагло на вітрі і нарешті було відмите дочиста. Своє густе волосся вона заплела в косу, а косу скрутила в тугий пучок і сховала під шапку. Руки вона теж відмила дочиста, і тепер вони спокійно лежали у неї на колінах — сильні, з красивими довгими пальцями, майже чоловічі руки.
— На чоловіка ти, в загальному, зовсім не схожа, — сказав він їй. На обличчі Стрекози відбився відчай. — Але це тільки в моїх очах, — поспішив він її заспокоїти. — Тому що в моїх очах ти ніколи не будеш схожа на чоловіка! Але не бійся. Іншим ти, звичайно ж, будеш здаватися справжнім чоловіком.
Вона кивнула, але в її очах застигла тривога.
— Перше випробування найголовніше, Стрекоза, — сказав Айворі. Щоночі, лежачи на самоті в каюті, він репетирував цю розмову. — Якщо ти його пройдеш, зумієш минути ті двері, то проникнути в Великий Будинок не складе труднощів.
— Я і сама весь час про це думаю, — зізналася вона і квапливо додала: — А чи не можна мені просто сказати їм, хто я? Ти ж будеш поруч і зможеш за мене поручитися, сказати… що, хоч я і жінка, у мене є деякі здібності… А вже я б присягнулася дотримуватися будь-яких обітниць! Я б і цнотливості дотримувалася, і жила би окремо від інших, якщо треба…
Але він тільки головою похитав:
— Ні, ні, ні! Це абсолютно безнадійно, безглуздо і, нарешті, смертельно небезпечно!
— Навіть якщо ти…
— Навіть якщо я приведу тисячу аргументів на твій захист! Вони і слухати мене не стануть. Статут Рока забороняє навчати жінок яким би то не було магічним мистецтвам, а також — Мові Творення. Так було завжди. Ні, слухати мене вони не стануть. А значить, потрібно їм показати, що ми обидва чогось варті! І ми їм покажемо! Ми їх провчимо! Сміливіше, Стрекоза. Ти не повинна падати духом, ти не повинна думати: «Ой, а може, якщо я попрошу їх мене впустити, вони мені не відмовлять?» Відмовлять. Відмовлять неодмінно! А виявивши, що ти, жінка, хотіла їх надурити, вони тебе ще й покарають. І мене заодно. — І він вимовив подумки: «Пом'яни нас!»
Стрекоза довго дивилася на нього своїми незрозумілими очима і нарешті запитала:
— Що я маю зробити?
— Ти довіряєш мені, Стрекоза?
— Так.
— Чи будеш ти довіряти мені повністю і далі? Знай, що той ризик, на який я йду заради тебе, куди більший того ризику, якого зазнаєш ти?
— Я знаю. Я буду довіряти тобі.
— Тоді ти повинна сказати мені те слово, яке вимовиш Майстру Воріт.
Вона здивовано дивилася на нього.
— Але я думала, це ти спершу назвеш мені цей… пароль?
— Цим паролем служить Істинне ім'я того, хто приходить до дверей Школи.
Він дав їй час, щоб усвідомити почуте, а потім продовжував тихо і вкрадливо:
— А для того, щоб на тебе подіяло моє закляття подібності, щоб Майстри Рока побачили в тобі чоловіка і ніщо інше — щоб зробити все як належить, я теж повинен знати твоє Ім'я. — Він знову помовчав. Поки він говорив, йому здавалося, що говорить він сущу правду, і голос його звучав м'яко і задушевно: — Я давним-давно міг би дізнатися його, — сказав він. — Але я вважав за краще не користуватися магічним мистецтвом. Я хотів, щоб ти, відчуваючи до мене повну довіру, сама назвала своє Істинне ім'я, коли я тебе про це спитаю.