Стрекоза мовчала, втупившись на свої зімкнуті руки, які спокійно лежали на колінах. У слабкому червоному світлі ліхтаря, який висів у каюті її довгі вії відкидали на щоки витончені зубчасті тіні. Через деякий час вона підвела очі і подивилася Айворі прямо в обличчя.
— Моє ім'я Іріан, — просто сказала вона.
Він мовчки посміхнувся. Але вона на його усмішку не відповіла.
Насправді ж Айворі абсолютно розгубився. Якби він знав, що це буде так легко, то давно міг би вже дізнатися її справжнє ім'я і отримати над нею повну владу. Він міг би змусити її робити все, чого хоче, ще багато-багато днів тому, і для цього потрібно було всього лише нагородити їй сім мішків гречаної вовни щодо цієї втечі, не відмовляючись ні від своєї платні у Берча, ні від ненадійної респектабельності, не пускаючись ні в яку подорож і, взагалі, не роблячи жодного кроку в напрямку острова Рок! Адже не було на світі таких чар, за допомогою яких він міг би настільки змінити її вигляд, щоб обдурити Майстра Воріт — хоча б на мить! А його намір принизити Майстрів так само, як вони колись принизили його, виїденого яйця не варті. Одержимий одним бажанням — обдурити цю дівчину, — він потрапив у пастку, яку сам і приготував. Він з гіркотою визнав тепер, що весь цей час вірив у власну брехню і в підсумку остаточно заплутався в сітях, які сам настільки майстерно сплів. Одного разу на Рокові він уже поставив себе в дурне становище, невже і тепер він хоче повторити те саме? У ньому кипів відчайдушний гнів на самого себе. Нічим хорошим ця затія не скінчиться, в цьому він був тепер впевнений.
— В чому справа? — запитала Стрекоза. Ніжність, яку він почув у її глибокому, трохи хриплуватому голосі, зовсім позбавила його мужності, і він закрив обличчя руками, намагаючись утримати ганебні сльози.
Вона поклала руку йому на коліно. Вперше за весь цей час вона до нього доторкнулася! І він насилу стримувався, щоб не скинути зі свого коліна цю теплу важку руку, дотику якої так прагнув, даремно витративши стільки часу на це очікування.
Йому захотілося зробити їй боляче, одним ударом вибити з неї цю жахливу, нестерпну доброту, але коли він нарешті знову віднайшов дар говорити, то сказав лише:
— Весь цей час я хотів лише одного: стати твоїм коханцем.
— Правда?
— А ти що, думала, що я один з тамтешніх євнухів? Думала, що я дозволив їм мене каструвати за допомогою якихось заклинань, щоб дотримуватися святої чистоти? Як ти думаєш, чому у мене немає чарівного посоха? Чому я не продовжую заняття в Школі? Невже ти вірила всьому, що я тобі казав?
— Так, — сказала вона. — Вірила. Мені дуже шкода. — Руку з його коліна вона чомусь так і не прибрала. І, помовчавши, додала: — Якщо хочеш, ми можемо лягти в ліжко.
Він здригнувся, випростався і деякий час сидів зовсім нерухомо.
— Хто ж ти все-таки така? — промовив він нарешті.
— Не знаю. Адже саме тому я і хотіла потрапити на Рок. Щоб це з'ясувати.
Він струсив її руку з коліна і, згорбившись, встав; вони обидвоє не могли випростатися на повний зріст в низенькій каюті. Він раз у раз стискав кулаки, марно намагаючись заспокоїтися, і намагався триматися якомога далі від неї, навіть повернувся до неї спиною.
— Ти там нічого не взнаєш! — знову з люттю заговорив він. — Все це суцільна брехня, обман. Люди похилого віку просто грають і бавляться чарівними словами. Колись я в їхні ігри грати не побажав і пішов. А знаєш, що я зробив, коли ще в Школі навчався? — Він повернувся до неї, вишкіривши рот в торжествуючій усмішці. — Я завів собі дівчину! Звичайну дівчину з міста. І вона приходила до мене. В мою келію. В мою маленьку келію монаха з кам'яними стінами, де я повинен був дотримуватися обітниці цнотливості! У цій кімнатці було віконце, яке виходило на непримітну вулицю на задах Школи. І ніяких заклять нам не було потрібно. Так там закляття і застосувати було неможливо, занадто багато навколо було магії. Ця дівчина хотіла приходити до мене і приходила, я викидав з вікна мотузяну драбину, і вона по ній піднімалася. І ми з нею якраз займалися любов'ю, коли в келію увійшли наші «мудрі старці»! Ну я їм тоді показав! І, між іншим, якби мені вдалося протягнути в Школу тебе, я б знову їм показав, на що здатний! Тепер настала моя черга дати їм урок!
— Ну що ж, — сказала Стрекоза. — Але я все-таки спробую.
Він здивовано на неї дивився.
— Адже причини у мене зовсім інші, ніж у тебе, — продовжувала вона. — І крім того, ми пройшли такий довгий шлях… І ти дізнався моє справжнє ім'я.
Це була правда. Він знав її Істинне ім'я: Іріан. Воно було схоже на палаюче вугілля і, як вугілля, палило йому душу. І розум його не в змозі був його осягнути. Йому не вистачало знань, щоб скористатися своєю теперішньою перевагою. Язик чомусь відмовлявся йому коритися, коли він намагався вимовити це ім'я…