— А хто ми такі, - відповів йому Сторож, — щоб відмовляти їй, не знаючи навіть, хто така вона?
«Якась жінка», — сказав Майстер Заклинатель.
Іріан чекала кілька годин в кімнатці Майстра Воріт; кімнатка була низенька, але світла і майже порожня. Біля вікна було влаштоване зручне сидіння, а саме вікно з частою химерною решіткою виходило на городи Великого Будинку — дуже красиві, доглянуті городи з довгими грядками, на яких росли різні овочі, зелень і трави; далі виднілися ягідні кущі, оточені круговими підпорами, а ще далі — фруктові дерева. Іріан бачила, як на город вийшли троє людей — дуже смаглявий чоловік міцної статури і двоє хлопчиків — і взялися прополювати одну з грядок з овочами. У неї навіть на душі полегшало, поки вона спостерігала за їх акуратною і зосередженою роботою. Шкода, що вона не може допомогти їм! Це очікування і дивна незнайома обстановка діяли на неї гнітюче. Одного разу до неї зайшов Сторож і приніс їй глечик води і тарілку з холодним м'ясом, хлібом і дрібними цибулинами, і вона поїла, бо він велів їй поїсти, але з зусиллям змушувала себе жувати і ковтати. Городники пішли, і тепер з вікна дивитися не було на що, хіба що на качани капусти та на стрибаючих по городі горобців. Іноді високо в небесах вона помічала ширяючого яструба та чула, як вітерець м'яко шелестить в кронах високих дерев, що росли на деякому віддаленні, за городом і садом.
Нарешті Сторож повернувся і сказав:
— Йдемо, Іріан, зараз ти познайомишся з Майстрами Рока. — І серце у неї тут же помчало галопом. Вони довго йшли по лабіринту коридорів і нарешті опинилися в приміщенні з потемнілими старовинними стінами, в одній з яких був цілий ряд високих гостроверхих вікон. В кімнаті стояли кілька чоловіків, і, коли Іріан увійшла в кімнату, всі вони обернулися і дружно витріщилися на неї.
— Іріан з острова Вей, панове мої! — проголосив Сторож. Чарівники зберігали мовчання. Він жестом запросив її пройти в кімнату і сказав: — Значить, так, з Майстром Метаморфоз ти вже знайома, а це… — і він назвав їй імена всіх інших, однак вона не зуміла ні зрозуміти, ні запам'ятати всі ці імена, точніше прізвиська, які позначали якісь особливі вміння; хіба що Майстер Травник виявився тією самою людиною, яку вона вже бачила на городі і думала що він звичайний садівник. І ще вона запам'ятала, що наймолодший з Майстрів, високий чоловік з дуже красивим обличчям, яке, здавалося, було викарбуване з темного каменю, — був Майстром Заклинань. Це якраз він і сказав, коли Сторож скінчив представляти їй своїх побратимів: «Якась жінка!»
І Майстер Сторож ствердно кивнув, дивлячись, як завжди, ласкаво.
— І ти тільки через неї зібрав усіх Дев'ятьох?
— Тільки через неї, - знову підтвердив Сторож.
— Дракони давно вже літають над Внутрішнім морем, на острові Рок досі немає Верховного Мага, а на троні в Хавнорі — по-справжньому коронованого короля! У нас вистачає і своєї роботи, — голос у Заклинателя теж був як камінь: важкий і холодний. — Коли ми все це будемо робити?
Сторож промовчав, і повисла напружена тиша. Її порушив крихкий ясноокий чарівник в червоній сорочці під сірим плащем:
— Ти привів цю жінку в Школу в якості учениці, Майстер Сторож?
— А якщо і так, то всім вам належить або схвалити мій вчинок, або засудити його, — відповів той.
— Ну а все таки? — знову запитав чоловік у червоній сорочці і злегка посміхнувся.
— Слухай, Майстер Спритна Рука, — сказав йому Сторож, — ця дівчина сама попросилася увійти; вона хоче тут вчитися, і я не бачу причини їй відмовляти.
— Та для цього скільки завгодно причин! — вигукнув Заклинатель.
Хтось із чарівників глибоким чистим голосом підтримав його:
— Це суперечить навіть не нашому рішенню, а Статуту острова Рок, якому всі ми поклялися слідувати!
— Сумніваюся, щоб Майстер Сторож так легко зважився порушити Статут, не маючи на те вагомих підстав, — сказав хтось, кого Іріан досі не помічала, хоча це був великий чоловік, сивочолий і жахливо худий, навіть якийсь кістлявий, з лицем, немовби висіченим з сірого граніту. На відміну від інших, він подивився прямо на неї і представився: — Мене звуть Курремкармеррук. Я тутешній Майстер Ономатет і досить добре знайомий з іменами, включаючи моє власне. Хто назвав тебе таким ім'ям, Іріан?
— Відьма Роза з нашого села, пане мій, — відповіла вона, тримаючись дуже прямо, хоча голос її від хвилювання пролунав пискляво і ледь чутно.
— Як ти думаєш, чи не помилилася вона у виборі імені? — запитав у Ономатета Майстер Сторож.