А початок першої строфи процитований мною в «Техану»:
В «Техану» ви зустрінете і останні рядки першої строфи:
Історія архіпелагу
Королі Енлада
Два найбільш ранні історичні трактати — це «Подвиг Енлада» і «Сказання про подвиги Молодого Короля»; останній також часто носить назву «Подвиг Морреда».
«Подвиг Енлада», який, за великим рахунком, є просто циклом міфів, оповідає про тих королів Земномор'я, що правили до воцаріння Морреда, і про найперші роки правління самого Морреда. Столицею Земномор'я в ті часи було місто Беріл на острові Енлада.
Перші королі і королеви Енлада, серед яких особливо відомі такі імена, як Лар Ашал, Дохун, Енашен, Тіман і Тагтар, постійно посилювали свою владу і могутність, поки нарешті не проголосили себе правителями всього Земномор'я, хоча насправді кордони їх володінь на півдні закінчувалися островом Ілієн, а на сході не доходили навіть до острова Фелкуей; острови Пальн і Семел на заході і острів Осск на півночі взагалі їм не підпорядковувалися, але енладські правителі твердо наполягали на своєму і постійно посилали своїх розвідників та інших вірних їм людей на острови Внутрішнього моря і навіть на Межі. Ті старовинні карти Земномор'я, що нині зберігаються в архівах хавнорського палацу, були створені в Берілі приблизно дванадцять століть тому.
Треба відзначити, що всі перші енладські королі і королеви мали певне уявлення про Мову Творення і про магію, а деякі з них явно були чарівниками або ж мали чарівників в числі своїх найближчих радників. Однак магія в «Подвигу Енлада» представляється як сила досить дивна, нестійка, на яку не можна покластися. Морред був першим — і людиною, і королем, — кого відкрито називали магом або чарівником.
Морред
«Сказання про подвиги Молодого Короля» виконуються щорічно під час свята зимового сонцестояння, коли сонце знову повертає на південь. У цій поемі або, скоріше, історичному трактаті розповідається про короля Морреда, якого називали також Королем-Магом, Білим чародієм і Молодим Королем. Морред походив з бічної гілки енладських правителів і трон успадкував від когось із далеких родичів, а не від батька. Його прямими предками були чарівники, що служили у королів радниками.
Поема починається з широко відомої і найулюбленішої на Архіпелазі історії кохання Морреда і прекрасної Ельфаран. Молодий Король правив третій рік, коли, вирушивши на південь, відвідав найбільший острів Архіпелагу, Хавнор, щоб припинити нарешті чвари, які без кінця виникали між тамтешніми містами-державами. Повертаючись назад на своєму «довгому безвесельному судні», він наблизився до острова Солеа і там, «в садах весняних», побачив Ельфаран (вона ж Остров'янка і Господиня Солеа). Далі свій шлях Морред продовжувати не став, а залишився з Ельфаран, поклявся їй у вічній любові і на підтвердження своєї клятви подарував їй срібний браслет, або наручень — дорогоцінну сімейну реліквію, на якій було викарбувана одна-єдина, але дуже могутня Справжня Руна, Руна миру.
Морред і Ельфаран одружилися. У поемі роки їхнього правління Земномор'я описані, як короткий «золотий вік». Саме тоді були закладені основи всієї теперішньої культури і етики, а також — основи державного управління.
Однак ще до того, як Ельфаран вийшла за Морреда, якийсь маг, ім'я якого ніде не наводиться (його всюди називають або Ворогом Морреда, або Господарем Чарівної Палички), всіляко демонстрував їй свої палкі почуття і мріяв з нею одружитися. Він так і не пробачив Ельфаран того, що вона віддала перевагу іншому, і вирішив будь-що заволодіти нею. Цьому магу дійсно вдалося всього за кілька років досягти воістину неймовірної могутності. Після весілля Морреда і Ельфаран не минуло й п'яти років, коли Ворог знову заявив про себе, і вельми грізно, пообіцявши: