— Ну ось, тепер король у мене в гостях! О, це дуже почесний гість! І благородний. Він не змусить мене пускати слину, не викличе у мене блювоти, не заподіє моєму тілу ні найменшої шкоди. Ні, ніколи, тому що я його не боюся! Я сам запрошую його увійти в мій будинок, і він входить, проникає в мою кров і ніякої шкоди мені не завдає. В моїй крові тече срібло! Я бачу речі, невідомі іншим людям. Я разом з моїм королем зберігаю його таємниці. І коли він залишає мене ненадовго, то ховається в бруді, зберігаючи всю свою блискучу сутність і цілісність, і чекає, коли я прийду, заберу його звідти і очищу, як він очищає мене, і з кожним разом ми з ним стаємо все чистіше і чистіше… — Чарівник взяв Видру за руку і сказав йому довірливо і з посмішкою: — Я той, хто навіть випорожнюється місячним сяйвом! Іншого такого ти ніде не зустрінеш. Більше того! Король проникає навіть в моє насіння! Він, власне, і є моє насіння. Я — це Туррес, а Туррес — це я…
Видра настільки очманів від усього цього, що немов крізь якусь пелену бачив, що вони направляються до входу в шахту. І вони дійсно увійшли туди і стали спускатися під землю. Тут темний лабіринт тунелів був настільки ж плутаним, як і слова чарівника. Видра раз у раз спотикався, намагаючись побачити шлях і хоч щось зрозуміти. Але весь час бачив перед собою ту рабиню в башті, ту крихітну лису жінку, яка лише один раз швидко глянула на нього. Але він добре запам'ятав її очі.
Вони йшли в темряві, не запалюючи світла, якщо не брати до уваги маленького чарівного вогника, який Геллук запалив, щоб освітлювати їм дорогу. Вони йшли по давно покинутих штольнях, і тим не менш Геллук знав тут кожен поворот, а може, і не знав, а просто йшов, не поспішаючи і не вибираючи шляху. Він весь час говорив, часом повертаючись до Видри, щоб показати, куди звернути, або попередити про небезпечне місце, і знову продовжував щось розповідати.
Нарешті вони дісталися до того місця, де працювали рудокопи, розширюючи старий тунель і продовжуючи його. Тут чарівник про щось поговорив з Ликом; від палаючих свічок по стінах шахти металися зламані тіні. Чарівник підняв з землі в кінці тунелю кілька непоказних грудок, згорнув долонями колобок, опустився на коліна, спробував землю на смак… Все це він робив мовчки, і Видра уважно спостерігав за ним, намагаючись зрозуміти, навіщо він це робить.
Лик повернувся наверх разом з ними. Геллук своїм оксамитовим голосом побажав їм на добраніч, і Лик, як завжди, замкнув Видру в кімнаті з цегляними стінами, давши йому коровай хліба, цибулину і глечик води.
І тут же його тіло стиснули пута магічних заклять. Сьогодні він з особливою жадібністю пив воду. Гострий смак цибулини і запах землі, що йшов від неї, були йому дуже приємні, і він з'їв її цілком.
Коли денне світло, яке просочувалось в кімнату крізь щілини в тих місцях, де були закладені цеглою вікна, погасло, Видра не впав у жалюгідний напівсон, як зазвичай, а продовжував сидіти. Мало того, будь-який сон у нього як рукою зняло. Буря, що піднялася в його душі і думках за той час, який він провів у суспільстві Геллука, потроху вляглася. І після неї щось залишилося, цілком відчутне, дуже близьке і зрозуміле, якийсь образ, який він бачив чи то в шахті, то чи в башті, - трохи туманний, але цілком виразний: так, це була та рабиня в кімнаті під самим куполом вежі, жінка з запалими грудьми і загноєними очима, яка обережно спльовувала слину, яка безперервно текла з її отруєного рота, і старанно витирала губи, намагаючись і на порозі смерті виглядати охайною. Вона тоді подивилася на Видру тільки один раз.
І тепер він бачив її більш ясно, ніж тоді в башті. Він чітко бачив її худі руки, розпухлі лікті і зап'ястя, дитячу ямку у неї на шиї. Вона немов була поруч з ним в цій кімнаті. І немов увійшла в його душу, стала ним самим. І вона дивилася на нього. Він бачив, як вона на нього дивиться. Він бачив себе її очима!
І бачив тонкі лінії тих чар, що сковували його, і тяжкі канати темряви, плутаний лабіринт ліній всюди навколо нього. Існував, правда, і якийсь вихід з цього хитросплетіння, якщо він зуміє повернутися спершу туди, потім сюди, потім ще раз туди і розведе магічні пута руками, ось так… І раптом він опинився на волі.