Але коли він вперше побачив Анеб, вона була абсолютно лисою: все її розкішне густе волосся «з'їла» проклята башта, як і у інших працюючих там рабів.
Її тутешнє прізвисько було Блакитний Ірис, чарівна квітка, що розквітає навесні. І мати з тіткою теж так її називали.
— Ким би я не був, я ніколи не зможу розплатитися за цю втрату; ніякої чарівної могутності не вистачить, щоб виправити вчинене зло! — з гіркотою говорив Видра.
— Це вірно, — сумно кивала Мід. — Та й що може будь-яка людина зробити сама?
Вона підняла великий палець, потім розправила всі інші і стиснула в кулак, а потім повільно перевернула руку і розкрила її долонею вгору, ніби щось пропонуючи. Видра згадав, що Анеб перед смертю зробила такий самий жест. Значить, це не частина закляття, розмірковував він про себе, уважно спостерігаючи за Мід; це всього лише якийсь символ! І він зауважив, що Айо буквально не зводить з нього очей.
— Це наша таємниця, — сказала вона у відповідь на його запитальний погляд.
— Можу я дізнатися її? — невпевнено запитав він, помовчавши.
— Ти вже її знаєш. Ти і Блакитний ірис віддали її один одному. Це довіра, хлопчику.
— Довіра? — розгубився Видра. — Так, звичайно… Але проти них?.. Ну добре, Геллука більше немає. Можливо, тепер впаде і Лозен. Але цього мало, це, по суті, нічого не змінить! Раби не отримають свободу. Убогі не наїдяться досхочу. Справедливість не зможе взяти гору, поки в світі править зло. А мені здається, це зло сидить у всіх нас, в кожному з людей. Ну а довіра… довіра ніби перекидає місток над цією прірвою зла. Але прірва все одно існує! І все, що ми не робимо, в результаті служить злу, бо в нас самих живе зло — жадібність, жорстокість, ненависть… Я дивлюся на світ навколо, на ці ліси і гори, на ці небеса, і все це прекрасне, все таке, яким і має бути. Але з нами, людьми, щось не так! Ми живемо не за правилами. Жоден звір не порушує правил свого життя. Звірі і не можуть їх порушити. А ми можемо і порушуємо. І ніколи цьому не буде кінця!
Вони слухали його, не погоджуючись, але і не заперечуючи — просто приймаючи його відчай. І його слова падали в їх уважне мовчання і залишалися там часом на кілька днів, немов пускаючи коріння, а потім поверталися до нього — зміненими.
— Ми нічого не можемо одне без одного, — говорив Видра. — Але гуртуються чомусь найбільш жадібні і жорстокі, тим самим зміцнюючи сили один одного. А ті, що не бажають приєднуватися до їхнього страшного союзу, намагаються вистояти поодинці… - Образ Анеб — такий, якою він вперше побачив її на верхньому поверсі вежі, коли вона, нещасна, вмираюча дівчина, стояла на самоті посеред порожньої кімнати, отруєної парами ртуті, - не покидав його ні на хвилину. — Істинна могутність витрачається даремно! Кожен маг і чарівник використовує свої вміння і своє мистецтво тільки для боротьби з іншими чарівниками, служачи ураженим жадібністю володарям або ж просто захищаючи самого себе. Хіба може в таких обставинах добро перемогти зло? Все йде неправильно, все знецінене, як життя раба, кожен з яких тягне свої кайдани на самоті. Але самотнім ніхто не може бути вільний! Навіть справжній маг. Адже, по суті справи, всі вони плетуть свої закляття в темниці, в позолоченій клітці, в ім'я порожньої забави або чорної користі, не отримуючи в результаті ніякої нагороди, бо використовувати свої чарівні сили в ім'я добра їм вже не дано.
Айо, не сказавши йому у відповідь ні слова, стиснула пальці в кулак і розкрила руку долонею вгору — швидкоплинний жест, якийсь таємничий знак…
Через кілька днів у село з долини піднявся якийсь чоловік, який сказав, що він вугляр з Фірна, і попросив провести його до дому Айо.
— Моя дружина Неста веліла мені дещо передати тутешнім мудрим жінкам, — сказав він, і жителі села тут же відвели його куди він просив. Ледь ступивши на поріг, він поспішно зробив уже знайомий Видрі жест — стиснув пальці в кулак і швидко перевернув руку розкритою долонею догори. — Неста веліла передати вам, що ворони стали літати з самого раннього ранку і що винюхуючий пес полює на видру. — І гість уважно подивився на обох жінок.
Видра, який сидів біля вогню і лущив горіхи, так і застиг. Мід подякувала гінцеві і запропонувала йому скромне частування — кухоль води і жменю очищених горіхів. Потім сестри трохи поговорили з вугільником, розпитали, як поживає його дружина, і він незабаром пішов, а Мід повернулася до Видри.