У цій історії немає жодного слова правди, якщо не брати до уваги того, що дійсно один з перших Майстрів Рока відкрив якусь велику печеру і увійшов до неї. Але, хоча коріння острова Рок — це коріння всіх островів Земномор'я, печера ця, на жаль, перебувала не на острові Рок.
Правда і те, що за часів Медрі і Елеаль жителі Рока, чоловіки і жінки, зовсім не боялися стародавніх Сил Землі, але шанували їх і шукали у них допомоги і вміння бачити майбутнє. Згодом, втім, це ставлення змінилося.
У той рік весна прийшла пізно і була холодною і багатою штормами. Медрі захоплено будував корабель. До того часу, як зацвіли персики, він встиг побудувати витончене, міцне судно, здатне плавати в далеких морях. Він будував його за всіма правилами науки корабелів Хавнора і назвав його «Надія». І незабаром після цього, піднявши вітрила, вийшов на ньому з затоки Твіла, не взявши з собою жодного помічника.
— Чекай меня до кінця літа, — сказав він Ембер.
— Я буду в Гаю, — відповідала вона. — А серце моє буде з тобою, моя темна видра, мій білий крячок, моя любов, мій Медрі!
— А моє — з тобою, палаюче вугілля мого багаття! Мила моя, моє квітуче деревце, любов моя, моя Елеаль!
Під час своєї першої подорожі Медрі на прізвисько Крячок відправився через Внутрішнє море на північ, до острова Оррімі, де вже побував колись і знав там кількох людей з «Союзу Руки», яким цілком довіряв. Одного з них звали Вороном. Це була людина заможна, великий любитель усамітнення і всіляких мудрих книг і історій, але, на жаль, позбавлена якого б то не було магічного дару. Медрі пам'ятав, як Ворон тикав його носом в книгу, поки він не навчився читати.
— Неграмотні чарівники — ось прокляття Земномор'я! — кричав Ворон. — Неосвіченим людям слід заборонити користуватися тією магічною силою, що дарована їм від природи! — Ворон взагалі був чоловік досить дивний: впертий, примхливий і самовпевнений; але якщо було потрібно захищати предмет його пристрасті — книги, письмо, слова, — він був готовий проявити воістину чудеса хоробрості. До могутнього правителя Хавнора Лозена він ставився з презирством, а за кілька років до описуваних подій їздив потай, старанно змінивши зовнішність, в порт Хавнор і привіз звідти чотири чудові книги з старовинної королівської бібліотеки. Йому вдалося також роздобути — чим він страшно пишався — знаменитий магічний трактат про властивості ртуті, колись створений на острові Вей. — І цей трактат я теж витягнув у Лозена з-під носа! — весело повідомив він Крячку. — Ти заходь, подивишся, що за книга! Просто чудова! Вона належала одному знаменитому чарівнику.
— Ну так, Тінаралу, — кивнув головою Крячок. — Я його знав.
— Значить, це дурниця? — розчаровано запитав Ворон.
— Не знаю. Думаю що ні. Але я полюю за більш великою здобиччю. — Ворон насторожився і по-пташиному схилив голову набік. — Мені потрібна «Книга Імен»!
— Але ж вона була втрачена, ще коли великий Атх відправився на захід, — сказав Ворон.
— Один старий маг на ім'я Хайдрейк говорив мені, що коли Атх якийсь час жив на острові Пендор, то він розповідав одному тамошнього чарівникові, що залишив «Книгу Імен» на збереження у якоїсь жінки на Дев'яноста островах.
— «Книгу Імен»? У жінки? На збереження? Та ще на Дев'яноста островах! Він що, з глузду з'їхав?
Ворон ще довго обурено вигукував щось про жінок і стародавні книги, проте думка про те, що «Книга Імен», можливо, все-таки не втрачена, пробудила в ньому цілковиту готовність негайно, як тільки забажає Крячок, плисти на її пошуки до дев'яноста островів.
Вони спорядили «Надію» і вирушили на південь, спершу причаливши до вельми негостинних берегів острова Гіт, а потім під виглядом дрібних торговців стали перебиратися з одного острова на інший по лабіринту незліченних проток і каналів. Ворон дбайливо набив трюми куди кращим товаром, ніж звикли бачити жителі Дев'яносто островів у відвідуючих їх торговців, а Крячок продавав ці речі за досить прийнятну ціну, а часом і просто вимінював, оскільки у тамтешніх людей гроші водилися нечасто. Поголос про дивовижних торговців, які вимінюють прекрасні товари на старі книги далеко обганяв мандрівників. Всім вже було відомо також, що книги їм потрібні тільки справжні старовинні, а не якась там сучасна підробка. Втім, на Дев'яноста островах всі книги були старі і всі справжні — в усякому разі, серед тих, що там ще збереглися. Інших там просто не було.