Стрункий, худорлявий чорнявий чоловік, що сидів за столом, не встаючи, подивився на нього.
Ерлі підняв було руку, щоб обплутати його сполучним закляттям, але рука так і повисла, нерухома, в повітрі.
Це поєдинок! Він, виявляється, цілком гідний суперник! Ерлі швидко відступив на крок, а потім, посміхаючись, підняв обидві руки вперед і вгору, збираючись вимовити закляття, він робив це повільно, але дуже впевнено, не стримуваний ніякими діями супротивника.
Будинок зник. Ні стін, ні даху — нічого. Ерлі стояв на курній сільській площі, освітленій ранковим сонцем, з піднятими вгору руками.
Це, звичайно, була всього лише ілюзія, проте вона все ж збентежила його, перешкодивши йому вчасно вимовити закляття, а до того ж довелося цю ілюзію усувати, повертати на попереднє місце одвірок, стіни і балки під дахом, а також відблиск сонячного світла на посуді, кам'яне вогнище, стіл… Але за столом більше ніхто не сидів. Його ворог зник.
І тут Ерлі розсердився, причому дуже, ніби голодний, у якого прямо з-під носа поцупили їжу. Він спробував закликати свого суперника за допомогою Істинного Закляття, але не знав справжнього імені цієї людини, а тому не мав ніякої влади ні над його душею, ні над ним самим. Так що всі його зусилля виявилися марними: цей чи то Крячок, чи то Видра не з'явився і не відгукнувся.
Ерлі вибіг з дому, обернувся і в гніві обсипав будинок такими прокльонами, що той тут же спалахнув. З будинку з криками вибігли жінки. Вони, без сумніву, ховалися десь в далеких кімнатах; тоді Ерлі навіть уваги не звернув, чи є в будинку ще хто-небудь. «Мені потрібен винюхувач!» — подумав він і закликав старого його Істинним ім'ям, і той, звичайно ж, з'явився, хоча вигляд у нього, треба відзначити, був похмурий і незадоволений.
— Я сидів в таверні, он там, — сказав він. — Ти, пане мій, міг би просто гукнути мене і я б відразу прийшов.
Ерлі мовчки глянув на нього, але так, що рот Винюхувача закрився відразу і надовго.
— Будеш говорити, коли я тобі це дозволю, — сказав йому чарівник. — Де ця людина?
Винюхувач хитнув головою в бік північного сходу.
— А що там таке?
Ерлі дозволив старому відкрити рота і дав йому досить голосу, щоб той зміг рівним мертвим тоном вимовити:
— Самора.
— У якому вигляді він туди подався?
— Видри, — пролунав той же мертвий голос.
Ерлі розреготався.
— Що ж, я буду чекати його там, — сказав він, і пальці у нього на ногах перетворилися в жовтуваті орлині кігті, а руки — в широкі потужні крила. Орел злетів у повітря і полетів на північний схід, легко долаючи опір вітру.
Винюхувач потягнув носом, зітхнув і знехотя пішов за ним. У нього за спиною в селі догорав будинок, плакали діти, а жінки вигукували прокльони вслід відлітаючому орлу.
Небезпека будь-якої спроби зробити добру справу полягає в тому, що розум плутає дві речі: бажання зробити щось хороше і бажання зробити щось добре.
Втім, зовсім не про це думала видра, коли швидко пливла геть по річці Теннаве. Вона взагалі майже ні про що не думала, крім того, з якою швидкістю і в якому напрямку їй потрібно плисти, і насолоджувалася солодким смаком річкової води і чудовим відчуттям спритності власних рухів. Зате саме про спробу здійснити добро думав сам Медрі, коли сидів за столом у будинку своєї бабусі в Ендлейні і розмовляв з матір'ю і сестрою — перед тим як двері різко відчинилися і на порозі з'явилася жахлива світла фігура.
Медрі з'явився на острів Хавнор, думаючи, що, оскільки сам він не бажає нікому зла, то і йому ніхто ніякого зла не заподіє. Він уже заподіяв досить зла: ті нещасні чоловіки, жінки і діти померли через нього. І померли в страшних муках, спалені заживо. З'явившись в гості до матері і сестри, він піддав їх жахливій небезпеці; небезпека загрожувала і йому самому, а через нього — і острову Рок. Якби Ерлі (Медрі було відомо тільки це ім'я і погана репутація його власника, але знайомий з ним він не був) спіймав його і ВИКОРИСТАВ — а за чутками, він використовував інших людей так, що їх душі перетворювалися в порожні мішки, — то всі жителі Рока могли опинитися у владі цього чарівника, ставши легкою здобиччю флоту і армії, якими, по суті, командував він, а не Лозен. І вийшло б, що саме він, Медрі, зрадив Рок, підпорядкувавши його Хавнору — в точності як той чарівник, імені якого вони ніколи не вимовляли вголос, який колись зрадницьки підпорядкував Рок Уотхорту. Можливо, втім, що той чарівник теж вважав, що не здатний нікому заподіяти ніякого зла.