Але вдень, причому кожен раз зовсім несподівано, вона багато разів відчувала і знала, що душа його десь поруч, що вона може торкнутися руки Діаманта або його щоки, варто їй тільки простягнути руку. А ночами він від неї ховався. Може, його змусили все ж від неї відмовитися? Ось уже кілька місяців пройшло, як вона абсолютно залишила всякі спроби до нього дістатися, але біль в серці так і не вщухала.
«Ху-гу!» — крикнула сова прямо у неї під вікном, а потім раптом заговорила по-людськи і покликала її: «Темна Роза!» Вражена, жаліслива в своєму горі, вона схопилася з ліжка і відчинила віконниці.
— Виглянь назовні, - прошепотів їй Діамант, який в місячному світлі здавався всього лише тінню.
— Матері немає вдома. Заходь швидше! — І вона зустріла його на порозі.
Вони буквально стиснули один одного в обіймах, не кажучи ні слова, і все ніяк не могли розімкнути рук. У Діаманта було таке відчуття, ніби він тримає в руках власне майбутнє, все своє життя цілком.
Нарешті Роза ворухнулася, поцілувала його в щоку і прошепотіла:
— Я так сумувала за тобою, так нудьгувала! Ти надовго?
— На скільки захочу!
Вона потягнула його в кімнату. Діамант завжди неохоче заходив в будинок відьми, наповнений гострими, пряними запахами, бруднуватий і повний всяких жіночих таємниць і чаклунства. Цей будинок разюче відрізнявся від його власного будинку, чистого і зручного, але ще більше відрізнявся він від холодного і суворого будинку чарівника Хемлока. І Діамант затремтів, точно кінь, боячись відійти занадто далеко від порога, і нахилив голову, щоб не зачепити обвішаний пучками пахучих трав одвірок. Він був дуже напружений і зовсім змучений, пройшовши сорок миль за шістнадцять годин без їжі і води.
— Де твоя мати? — запитав він пошепки.
— Сидить зі старою Ферні. Стара сьогодні вдень померла, і мама пробуде там всю ніч. Але як ти потрапив сюди?
— Прийшов пішки.
— Значить, твій чарівник все-таки дозволив тобі побачити рідних?
— Ні. Я втік.
— Втік? Але чому?
— Щоб зберегти тебе.
Він сказав це дуже серйозно і подивився на неї — на її живе, пристрасне, смагляве обличчя в густій хмарі чорних кучерів. На ній була тільки тонка сорочка, і він з безмежною ніжністю дивився на округлі горбки її грудей, злегка прикриті тканиною. Потім знову притиснув її до себе, і вона теж спершу обняла його, але тут же відсторонилася і насупилася.
— Зберегти мене? — перепитала вона. — Але всю зиму ти, схоже, не дуже-то турбувався щодо того, що можеш мене втратити! Чому ж тепер ти передумав і повернувся?
— Він захотів, щоб я відправився на Рок.
— На Рок? — Роза так і втупилася на нього. — На Рок, Ді? Так значить, у тебе дійсно є чарівний дар… і ти міг би стати справжнім чаклуном?
Невже і вона на боці Хемлока? Оце так удар!
— Чаклуни для нього ніщо. Він вважає, що я міг би стати чарівником. Займатися магією. Магічними науками і мистецтвами. А не просто чаклунством.
— Ах он як… — Роза трохи помовчала. — Але я не розумію, чому ж все-таки ти втік.
Вони давно вже розчепили руки і сиділи, не торкаючись один одного.
— Невже ти не розумієш? — Він був у розпачі від того, що вона цього не розуміє, хоч він і сам досі ще цього як слід не розумів. — Чарівник не може мати нічого спільного з жінками! З відьмами. З усім цим.
— Так я знаю. Це негідне справжнього чарівника.
— Не просто негідне…
— Але ж я кажу правду! Готова закластися, що тобі довелося викинути з голови всі закляття, яким я тебе навчила. Вірно?
— Справа зовсім не в цьому…
— Ні. Справа в тому, що це не Високе Мистецтво. І не Мова Творення. Чарівник не повинен поганити свої уста звичайними заклинаннями. «Слабкий, як жіночі чари, небезпечний, як жіночі чари!» Ти думаєш, я цього не знаю? То з якої причини ти сюди повернувся?
— Щоб побачити тебе.
— Навіщо?
— А ти як думаєш?
— Ти жодної звісточки мені не прислав, жодного разу не прийняв моїх послань! У тебе для мене просто часу не було! Ти як стіною від мене відгородився, а я, по-твоєму, повинна була чекати, поки тобі не набридне бавитися в чарівника? Ну так от: мені набридло чекати! — Її всю трясло, але говорила вона майже пошепки.
— Тут хтось ще замішаний, так? — запитав Діамант, не вірячи, що Темна Роза здатна стати його ворогом. — За тобою хтось інший упадає?
— Не твоє діло, навіть якщо упадає! Ти ж пішов від мене, відвернувся! Ще б! Чарівники не хочуть мати нічого спільного з відьмами, з тим, чим займаюся я, чим займається моя мати. Ну так і я не бажаю мати нічого спільного з чарівниками. Забирайся!