Те, що скоро вечір, що Варварі Павлівні треба віддати п’ять карбованців, з яких не зароблено ще ні копійочки, раптом відсунулося кудись далеко, за густу пелену туману, а після того, як Вася взяв перший акорд, і зовсім зникло
Але не тільки професор слухав цю прекрасну, пристрасну і хвилюючу музику. Зовсім недалеко від того місця, де кінчався низенький паркан професорського саду, на лаві сидів задуманий Глоба, поволі обриваючи листки з маленької гілочки акації.
Сидів він тут давно. Зовсім випадково проходячи мимо, він почув музику, на мить зупинився і побачив на веранді Васю із скрипкою в руках.
Це було досить дивно, і в усякому разі, варто було дізнатись про все до кінця.
Чекати довелося досить довго.
Пізно ввечері, коли кажани на своїх безшумних крилах почали літати у садку, професор відпустив Васю.
Вася попрощався з професором, як завжди, коротким потиском руки, і через хвилину, згадавши про п’ять карбованців і Варвару Павлівну, вже біг безлюдними вулицями до порту.
Холодні мурашки лізли йому по спині, коли він думав про те, як лаятиме його Варвара Павлівна. У порту й на базарі вже не можна було заробити жодної копійки. Теплохід уже давно відійшов, вантажники пішли з порту, шлюпки з іноземних пароплавів, на яких приїхали в місто матроси, одиноко гойдалися на воді біля причалів.
Немов побите щеня, Вася йшов додому. Він не знав, що через хвилину після того, як хвіртка у професорському садку зачинилася за ним, Глоба зійшов по східцях на веранду, де на столі лежала ще тепла скрипка.
Професор зустрів його здивованим поглядом, але, коли Глоба назвався Васіним родичем, запросив гостя сісти.
Проте Глоба нічого особливого не вимагав. Він тільки хотів довідатись, чи справді здібний учень цей хлопчик і чи не треба йому чимсь допомогти.
Професор сухо й неприязно сказав, що Вася досить здібний хлопець, але йому ще треба багато вчитися перед тим, як стати скрипалем. Можливо, старого сповнило тривожне почуття ревнощів.
Глоба не зрозумів справжньої ціни Васиної музики, але зате дізнався: Васі потрібна скрипка.
Цього йому було досить. Через п’ять хвилин він попрощався з професором, пройшов по хрусткому піску доріжки до виходу.
До хвіртки мадам Кивенко Глоба підходив саме тоді, коли з другого боку до будинку наближався Вася.
Найдивніше трапилося пізніше, коли мадам Кивенко стала вимагати, щоб Вася віддав їй свій денний заробіток. Він, пополотнівши від жаху, відповів, що грошей в нього немає.
Знав: на цей раз Варвара Павлівна вже його не помилує. Але зовсім несподівано підвівся Глоба, який весь час мовчки сидів за столом і, здавалось, про щось зосереджено думав.
Він узяв Васю за плечі і запропонував піти погуляти. Вони вийшли, супроводжувані здивованим поглядом мадам Кивенко.
Розділ дев’ятий
Вася і Глоба вийшли на вулицю і, не поспішаючи, пішли до набережної. Темрява південної ночі охоплювала їх. Вона була свіжа, прозора, і це нагадувало, що насувається осінь. Зорі висіли з темряві, великі й холодні, вони теж уже стали по-осінньому яскравими. Темрява була сповнена безліччю звуків, які невідомо звідкіля з’являлися й зникали, нічого не залишаючи в пам’яті.
Вася йшов поруч із Глобою. Сотні думок з’являлися в маленькій голівці. Цей вечір був справді зовсім незвичайним. Він розраховував перетерпіти бурю найлютішого гніву мадам Кивенко, а замість того йде зараз гуляти з Глобою на набережну.
Вася не міг зрозуміти ні раптової зміни настроїв Варвари Павлівни, ні причин дивної поведінки Глоби. Така прогулянка була для нього зовсім незвичайною. Правда, вона рятувала його від багатьох лих, і Вася був тільки вдячний Глобі.
Вони помалу йшли вздовж вулиці по тротуару, складеному з великих сірих кам'яних плит, і стиха розмовляли. Між словами траплялися кількахвилинні паузи. Власне, говорив тільки Глоба, а Вася відповідав на його незначні, навіть байдужі запитання.
Так вони дійшли до гранітного парапету і кілька хвилин дивилися на море. В порт заходив великий пароплав; він рухався по воді безшумно й швидко. Вогні на його щоглах і палубі здалека здавалися зорями.
Це був вечір перед вихідним днем, один з прекрасних останніх вечорів літа. Багато людей гуляли по набережній; вони то заходили в міський парк, то знозу з'являлись біля моря.
Вася і Глоба кілька хвилин посиділи на лаві, роздивляючись натовп. Раптом Васі здалося, ніби він бачить Вітю Огрінчука. Це занепокоїло його. Була вже десята година, і присутність Віті на набережній була дивною.