Глоба полегшено зітхнув і став дивитися у воду, де, як довга заленкувата риба, плив Вася.
Розділ тринадцятий
Зелена прозора вода немов розступилася перед Васиними очима. Кинувшись з корми шлюпки, він одразу ж пішов униз, намагаючись не віддалятися від щогли.
З кожним метром глибини ставало все темніше. Коли Вася досяг покрівлі рульової рубки, все було освітлене фантастичним темнозеленим світлом, незвичайним і неясним.
Вася поринув дуже глибоко, і у вухах з’явилось знайоме тріскотіння, що буває в людей, які поринають на велику глибину. Одночасно з цим з’явилося відчуття сильного тиску у вухах.
Проте для Васі все це не було новинкою, і він нітрохи не злякався.
Знаючи добре, що через кілька секунд тріскотіння у вухах мине, він спускався все глибше й глибше до того місця, де чорною дірою темніли двері рульової рубки.
Вася не збирався відразу ж, з першої спроби дістати з рубки пакунок із скрипкою. Усе роздивитися, усе вияснити і знайти всі можливі входи і виходи — ось було його завдання.
Досягти покрівлі рульової рубки, він ухопився за виступ, і крізь велике, у кількох місцях розбите скло, яке закривало всю передню стіну рульової рубки заглянув усередину.
Довга практика навчила Васю винятково економно користуватися з того запасу повітря, яке він набирав у легені. Перед тим, як поринути, він набирав повні груди, а потім через кожні п’ять-десять секунд випускав з рота по кілька великих срібних бульбашок. Вони швидко й безшумно зникали десь угорі.
Якщо біля покрівлі рубки було небагато світла, то в самій кабіні, закритій з усіх боків, було зовсім темно, і в першу мить Вася не міг нічого побачити. Але через кілька секунд, коли очі звикли до дивного світла, Вася міг уже добре розгледіти. Темрява на такій глибині була дуже дивною. Сонячне проміння втрачало свою яскравість. Світилася сама густа й зелена вода.
У рульовій рубці не можна було нічого розібрати. Якісь речі, що густо обросли підводним жирним мохом, були розкидані на невеличкому столику і на підлозі біля штурвала.
На компасі, де завжди все блищить ясною свіжістю промитого скла і начищеного металу, тепер сидів великий темнозелений, аж чорний, краб. Він дивився на Васю безбарвними, глибоко запалими очима, і на секунду хлопцеві стало страшно. Але страх зараз же минув — краби були старими знайомими. Вася переловив їх не одну сотню і добре знав, як з ними треба поводитися.
Вся Васина увага була звернута туди, де біля задньої стінки рубки на полиці мусила лежати скрипка. Учора в кафе Глоба точно розказав йому і навіть намалював на шматочку паперу, де була полиця і де саме лежав гумовий пакунок.
Погляд Басі уп’явся в те місце, де мусила бути полиця. Справді, там щось темніло, і Вася навіть затремтів від радості. Йому страшенно захотілося зараз же, не підіймаючись на поверхню, заплисти через двері у кабіну і взяти скрипку. Але в легенях з’явилося добре відоме йому почуття тісноти. Не стає повітря. Через кілька секунд вже треба піднятися нагору, коли він не хоче зали шитися в цій зеленій темряві назавжди.
Краб, який досі сидів нерухомо, ближче підліз боком до обличчя Васі, і хлопцеві знову стало страшнувато. Помалу рухаючи великими і сильними передніми клешнями, краб дивився просто йому в очі, Зараз цей великий і гидкий краб був єдиним хазяїном яхти, рульової рубки, компасів і скрипки.
Вася випустив з рота ще кілька срібних бульбашок і пустив руку. Вода відразу ж м’яко підхопила його і понесла вгору. Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей Рибки пливли помалу, важко рухаючи червонуватими плавцями. Вони і Вася були старі добрі знайомі, яким нічого боятися одне одного.
Вася підіймався все вище й вище до поверхні води. З кожним сантиметром дедалі яснішим ставало сонячне світло.
Трохи примруженими очима Вася дивився вгору. Сонце, позбавлене ясного ореолу жаркого проміння, висіло, як велика вогняна куля Важкий масив скелі Дельфін темнів оддалік, але чітких ліній розібрати не можна було.
Вася швидко підіймався до поверхні. Вода виштовхувала його з кожною секундою все дужче й дужче, він ще допомагав вправними ритмічними рухами рук і ніг, немов спирався на воду. Його мокра, потемніла від води голівка з’явилася біля човна, в тому ж самому місці, під кормою, де хвилину тому Вася кинувся у воду.
Свіже морське повітря могутнім життєдайним потоком влилося у груди. Хвилину хлопець смакував його, не відповідаючи на запитання Глоби. Трохи віддихавшись, він підтягся на руках, швидким рухом скочив у шлюпку і сів на своє місце.