Посеред базару просто між бочками спав, простягнувшись на повстяному плащі, літній скіф. Він підмостив під голову руки, довга сива борода лежала в пилюзі, люди переступали через нього, а він, мабуть, бачив гарні сни, бо посміхався й поплямкував вустами — справді щаслива людина, яка може відпочивати навіть у такому гаморі.
Поруч греки торгували металевим та глиняним посудом і різними прикрасами. Агал притишив крок. Іноді серед численних дешевих виробів траплялися й справжні витвори мистецтва. Агал бачив колись виточені із золота сережки, оздоблені синіми, либонь, вивезеними з Фінікії каменями. Вони коштували як півтабуна скіфських коней, і все ж крітський грек, котрий привіз їх з південних берегів за евксинськими протоками, продав сережки того ж дня, і тепер вони, мабуть, прикрашають молоду дружину чи наложницю скіфського вельможі або якогось багатого купця.
Агалову увагу привернула срібна гривна — нашийна жіноча прикраса. Видно, робив її небезталанний майстер, кожна деталь вирізнялася, срібло й чернь дивно гармонували, і, либонь, всяка жінка була б щасливою, одержавши такий подарунок.
Агал задумливо перебирав гривну, пучками відчував вишуканість карбування, знав, чого варта така вишуканість, і про всяк випадок запитав, скільки править за гривну купець.
Літній етруск пильно подивився на нього, видно, Агал не справив враження, бо купець потягнув гривну до себе, посміхнувся зневажливо і знову акуратно розклав її на червоній тканині.
— Навряд чи маєш стільки грошей, юначе…
Він знав, що робить, цей рудобородий хитрий етруск: гривна на червоному тлі виблискувала місячним сяйвом, наче радість виливалася з неї, і лише тепер Агал зрозумів її справжню вартість і відступив на крок. Певно, етруск мав рацію, і в нього справді не вистачить грошей на це срібне чудо.
Рука з вузлуватими пальцями простяглася через його плече, пальці схопили гривну недбало, наче це був не витвір мистецтва, а дешева бронзова обручка. Агал озирнунся й відразу знітився — Скіпур дивився на нього насмішкувато. Він підкинув гривну на долоні й подав Агалові.
— То скільки? — перепитав у етруска.
Рудобородий мав метке око. Правда, Скіпур майже нічим не виділявся серед інших скіфів, які походжали базаром, — така ж лляна сорочка й повстяний капелюх, але золоті піхви акінака з зображенням грифона привернули увагу етруска, а хто, крім скіфського царя, який вчора прибув до Ольвії, міг мати такі піхви? І купець, схилившись поштиво, назвав подвійну ціну.
Агал аж зойкнув од несподіванки, та Скіпур стиснув його плече і. не кажучи ні слова, кинув етрускові золоті монети. Той жадібно схопив їх і вклонився низько — не кожного дня фортуна так ласкава до тебе.
Купець загорнув гривну в червону тканину, Скіпур простягнув її Агалові, мовив:
— Заховай, може, вона тобі знадобиться ще й сьогодні.
Хлопець зиркнув здивовано, але Скіпур нічого більше не пояснив. Він одразу забув про коштовну прикрасу чи вдав, що забув, повернувся і попрямував до краю базару, де слуги тримали коней.
Агал легко скочив на буланого жеребця, стиснув ногами його боки, з радістю відчуваючи, як одразу заграв під ним кінь. Давно не їздив верхи, і тепер якесь дивне почуття охопило його, наче він злився з буланим, став кентавром. Про цих дивних коней-людей йому розповідали греки, кентаври жили десь далеко в спекотних краях за морем, Агал мріяв зустрітися з ними, але скільки чудес існує на світі, і тільки герої та обранці долі можуть побачити їх!..
Жеребець став дибки, певно, тварина відчула настрій вершника, бо заіржала голосно й відразу пішла легко й невимушено, здавалося, навіть не торкалася копитами глинистого твердого грунту.
Агал притримав коня: негоже йому випереджати царя, але Скіпур махнув рукою, і хлопець пустив буланого вгору по схилу горба. Жеребець могутніми грудьми розсував високу траву, наче стелився по ній, плив степовим травостоєм, Агал розпластався на широкій спині, з насолодою вдихав гострий запах кінського поту, і бур’янові стебла хвицяли його по колінах.
Вони перескочили через горб і спустилися знову на дорогу. Навколо Ольвії всюди були дороги, вони обплутали місто, як павучі тенета, вдень тут ніколи не вщухав рух, і тонка заволока пилу завжди висіла над містом.
Агал дочекався Скіпура. Цар не поспішав, чекати довелося довго, жеребець нетерпляче переступав з йоги на ногу, все поривався знову перейти на чвал, та Агал міцно тримав вуздечку, прикрашену срібними бляшками, і кінь дивився на нього лютим оком.