— Треба відпочити, — сказав він сонним голосом і заплющив очі.
Янтарина дивилась на його обличчя, спокійне і світле, з довгими віями й прямим породистим носом. Навіть спав принц гарно, не втрачаючи королівської гідності. Янтарина подумала, що він не такий уже й поганий, і теж заснула. Їй снилося, що чорне дерево випустило зі стовбура тонке золотаве коріння, яким уп'ялося в її шкіру. Дерево вирішило прорости в неї, щоб вона стала його частинкою і нікуди не йшла з теплої конюшинної галявини. Коріння гострими голочками проколювало шкіру і проникало в тіло. Це було не боляче, трохи лоскотно і навіть приємно. Янтарина щодалі глибше занурювалася в сон.
— Прокинься! Прокинься, чуєш?! — гукав хтось їй на вухо, ляскав по щоках.
Янтарина з величезними зусиллями розплющила очі. Над нею схилився Чес. Його зелено-карі очі збільшилися з переляку, і Янтарина здригнулась.
— Обережно, — мовив Чес. — Подивись. І не ворушися.
Вона, услід за його жестом, подивилася вниз — і закричала від огиди. Все її тіло було прошито маленькими прозорими трубочками, якими перекачувалося щось темно-червоне. Трубочки виходили з-під одягу, з-під шкіри і тяглись до дерева, ховаючи кінці в його темній корі. Такою ж сіткою було обгорнуто заснулого Бенжі.
— Що це, Чесе?! — закричала Янтарина, намагаючись вирватись, підвестися.
— Не сіпайся, — зашипів Чес. — Якщо різко встанеш, коріння відірветься, і ти стечеш кров'ю.
— Кров'ю?
— Не зрозуміла ще? Дерево висмоктує з тебе кров. Ви б уже не прокинулись, і до ранку тут лежали б два сухі метеликові кокони.
— Що ж робити? — запитала Янтарина, вперше відчуваючи сильний страх.
— Терпіти, — сказав він. — Зараз я їх обріжу. Буде боляче.
Але принцеса не відчувала болю і спокійно дивилась, як Чес один за одним відрубує тоненькі корінці, зав'язуючи вузликами обрубки. Невдовзі Янтарина змогла підвестися й побачити, як покалічені трубки ховаються в корі дерева. Паростки, що стирчали з Янтарининого тіла, ще деякий час кровили, а тоді засихали й відвалювались. Рубців на шкірі, на щастя, не залишалося, самі маленькі дірочки на сукні.
— Треба будити твого принца, — сказав Чес. — Скоро сонце зайде, і собак пустять по вашому сліду.
Бенжі виявив стриманість і не став кричати, побачивши, що дерево п'є з нього кров. Він стиснув зуби і тільки здригався, доки Чес відрізав ножем деревні трубки. Принц був звичайною людиною і відчував біль.
— Ваш одяг весь у крові, — сказав Чес, хитаючи головою. — Собаки зразу почують. Від запаху крові вони скаженіють. Треба йти.
Але Бенжі ледве тримався на ногах. Від болю і втрати крові він майже знепритомнів, але сказав:
— Ходімо, я готовий.
Чес поглянув на принца з цікавістю.
— Треба сховатися десь і перечекати ніч, — сказала Янтарина. — Він іти не зможе.
— Гаразд. Може, нам пощастить, — кинув Чес. — Підводьтеся. Це недалеко.
— Куди ми? — спитала Янтарина, підтримуючи Бенжі, який щораз більше на неї спирався і ледве пересував ногами.
— Побачиш, — мовив Чес, підтримуючи Бенжі з другого боку.
Вони йшли крізь густі чорничні зарості, серед папороті і моху, між високими старими соснами. Чорні дерева стояли через однакові проміжки, наче сторожа, що спостерігала за рухом подорожніх. Ті намагались не торкатися їхньої кори. Дерева відчували це і сипали донизу своїм колючим золотавим листям. Гострі пекучі уколи змушували охати Чеса і Бенжі, тільки Янтарина не відчувала болю.
Поступово вузька стежка перетворилась на широку зручну дорогу без глибоких калюж, розрослої ожини, корчів і повалених стовбурів. Чорні дерева пощезали, давши місце дубам і ясеням. Суничні галявини, родини білих грибів, острівці жовтого звіробою і зарості ліщини оточували дерев'яну хатинку. Біля криниці, на лавці, сиділа жінка.
— Вийшло! — зрадів Чес.
— Хто це? — прошепотіла Янтарина.
— Відьма Довколишнього лісу.
Повечерявши, вони поклали Бенжі на лежак у кімнатинці, що пахнула сухими грибами. Відьма напоїла принца відваром кропиви, що відновлює кров, і Бенжі одразу заснув. Чес вийшов на ґанок, щоб відьма могла поговорити з Янтариною.
— Ти дуже схожа на маму, — сказала відьма, пригладивши золотаве принцесине волосся. — Та доля твоя світліша. Візьми. Це мій подарунок.
Янтарина відкрила круглу глиняну скриньку і побачила три каблучки. Скляну, олив'яну і дерев'яну.
— Надягни їх, — сказала відьма. — Кожна каблучка виконує одне бажання. По тому можеш викинути їх або носити як прикраси.