Така система мала ту перевагу, що Цаппароні постійно перебував у себе і водночас контролював відвідувачів. Таким чином власник дому був захищений від настирності журналістів та фотографів. Усі приміщення тонули у напівтемряві, що відповідало звичкам господаря. Він усвідомлював, що сила пропаганди може також нівелювати і робити все банальним. Тож те, що про нього багато говорили, було добре, але ці розмови мали бути витримані у сповнених натяків напівтонах. Так само й щодо його виробів мало створюватися враження, що їхній зовнішній вигляд — то лише невелика частка цілого. Добір світлин та статей, які мали про нього з'являтися, здійснювали його фахівці.
Його речник розробив систему непрямого інформування, яке збуджувало цікавість, але ніколи не тамувало її до кінця. Людину, про яку повідомляють щось важливе, але обличчя якої не бачили, вважають гарною з виду, навіть, можливо, величною. Коли про людину багато говорять, але не знають, де саме вона конкретно перебуває, то припускають, що — скрізь; дивовижним чином така людина ніби перебуває в різних місцях одночасно. Людина, настільки могутня, що про неї не наважуються говорити, стає всюдисущою, адже вона панує над нашим внутрішнім світом. Нам здається, що вона чує наші розмови, а її очі пильнують за нами, коли ми сидимо у своїй кімнаті. Ім'я, яке можна промовляти лише пошепки, могутніше за те, яке викрикують на базарах. Цаппароні це було відомо. З іншого боку, він не міг нехтувати пропагандою. Тут крилися несподіванки на кшталт прихованих портретів, створених з елементів ландшафту. Це був цілковито новий підхід до цього питання.
Не буду заперечувати, що я аж здригнувся від переляку, коли служник промовив: «Пан Цаппароні чекає на Вас». Я відчував разючу невідповідність між людиною планетарної могутності та тим, хто мав у кишені лише гроші на зворотну дорогу. Враз мене охопило відчуття, що я не готовий до цієї зустрічі. То була ознака декласованості, почуття, раніше мені невідоме. Справжній представник легкої кавалерії не повинен мати такого відчуття за жодних обставин. Монтерон часто нам це повторював. Він також казав: «Тільки тоді, коли сам капітан залишає корабель, той вважається втраченим, стає нічийним майном». Він мав на увазі самоусвідомлення незаплямованої особи.
Це спало мені на думку, коли я відчув, як тремтять мої коліна. Я також згадав про зовсім далекі часи, коли ми не сприймали всерйоз усіх оцих крутеликів з їхніми підприємствами сталі й вугілля, про кінематограф та автомати тоді й мови не було — хіба що на ярмарках. Дрібний землевласник, що володів двомастами моргами[7] землі й не мав боргів, здавався кавалеристам респектабельнішим, аніж ті, хто тоді сидів за кермом перших автомобілів й розлякував коней. Коні чули, що на них насувається. Відтоді світ змінився.
Цаппароні знайшов час, щоб прийняти мене, отже, він вважав мене своїм партнером. Від цієї думки мене знову щось штрикнуло всередині. Чи справді я можу бути партнером в його поточних справах? Якщо, приміром, велика компанія наймає яку-небудь бідну дівчину на посаду стенографістки чи друкарки, то шеф, можливо, навіть ніколи не побачить її обличчя. Вона не є для нього партнером. Проте могло б статися, що одного дня її побачать разом з шефом, наприклад, у громадському басейні чи нічному клубі. Тоді її значення зростатиме, та водночас повага до неї зменшуватиметься. Тоді вона стала б партнеркою й таким чином долучилась би до влади. З легітимного погляду її становище лишалося таким же незначним, проте з практичного погляду її позиція набувала неабиякого значення.
Якщо Цаппароні приймає у себе вдома мене, голодного відставного кавалериста, то тут виникає подібна ситуація. Я не можу для нього багато зробити. З мене не буде користі ні в його кабінетах, ні в цехах. І навіть якби я мав блискучі успіхи в технічній царині, навряд чи він став би особисто мною займатися. Отже, він шукає в мені щось інакше, таке, що не можна довірити чи вимагати від іншого.
Розмірковуючи про це вже на сходах, у мене виникло бажання розвернутися й піти геть. Але була Тереза, були мої борги і моє безнадійне становище. Можливо, шукали людину саме у такому становищі, як у мене. Якщо я зараз піду геть, то точно шкодуватиму.
І ще мені на думку спало таке: чому я маю вдавати із себе когось кращого, аніж я є насправді? Монтеронові було байдуже до філософії, за винятком Клаузевіца[8], якщо його можна назвати філософом. Проте у нього був улюблений вислів, запозичений у великого філософа, який він охоче цитував, а саме: «Є речі, яких я в жодному разі не хочу знати». Уподобання цього вислову видає прямолінійний, «одноколійний» дух, який не любить ніяких відхилень та манівців. Тут не було місця для позиції: «Все зрозуміти — все пробачити». В обмеженні проявляється не лише майстер, але й людина етична.
7
Середньовічна загальноєвропейська одиниця виміру площі земельної ділянки. Походить від німецького «морген» — «ранок». Становила приблизно 0,33—1,07 гектара.
8
Карл Філіп Ґотліб фон Клаузевіц (1780—1831) — прусський генерал, військовий реформатор та військовий теоретик. Автор праці «Про війну».