4
Служник завів мене до бібліотеки, і я залишився на самоті. Він був надзвичайно ввічливим. Я згадую про це враження, оскільки воно доповнює той стан недовіри, в якому я перебував. Я насторожено ставився до всіх, з ким зустрічався, й почувався значно вразливішим, ніж раніше. Принаймні поведінка слуги не давала підстав зробити висновок про те, що господар дозволив собі стосовно мене яке-небудь зневажливе зауваження. Та я все ще сумнівався, що справді говоритиму з ним віч-на-віч, — я чекав, що зараз з'явиться один з його секретарів.
У бібліотеці було тихо й затишно. Книжки випромінювали спокійне почуття гідності. Вони вишикувалися на полицях у палітурках зі світлого пергаменту, коричневої ягнячої шкіри та темного сап'яну. Пергаментні томи були підписані від руки; на шкіряних корінцях були ярлички з написами червоним або зеленим чорнилом, інші томи мали тиснені золотом літери. Незважаючи на давність, ця книгозбірня не справляла враження непорушних книжкових шпалер, нею таки користувалися. Я прочитав кілька назв, які мені мало що казали: давні техніки, кабала, розенкрейцери, алхімія. Можливо, ці давно забуті глухі кути поступу давали відпочинок для духу.
Товсті стіни робили б приміщення похмурим, якби не вікна, що сягали майже підлоги, крізь які струменіло світло. Засклені двері були відчинені і вели на широку зовнішню терасу.
Крізь вікно було видно парк, що нагадував старовинну картину. Дерева виблискували свіжими кронами, здавалося, можна було відчути, як їхнє коріння вбирає вологу. Вони росли обабіч струмка з повільною течією, який поступово розширювався, а на його поверхні колихалося латаття. То були колишні монастирські ставки; цистерціанці, як бобри, любили облаштовувати болота.
На щастя, тут ще збереглися давні мури. Адже більшість з них, особливо біля міст, уже давно розібрано на будівництва. А тут раз по раз крізь листя дерев проглядав сірий камінь. Здається, мури відгороджували навіть поля, оскільки вдалечині я бачив селянина, який ішов за плугом. Повітря було прозоре; сонце виблискувало на кінських спинах та на ріллі, яка вигиналася дутою. Краєвид був приємний, хоча й викликав подив, коли згадати, що власник цих земель торгував, зокрема, садовими тракторами, які, мов ті кроти, розпушували грядки й подрібнювали ґрунт. Тим часом усе в його господарстві свідчило про музейні вподобання. Напевне, йому не хотілося бачити машин, коли він стояв на терасі й дивився на свої дерева та ставки. До того ж він мав ще одну перевагу: на його стіл потрапляли лише овочі й фрукти, що вирощувалися у старий спосіб. І тут було істинним твердження про те, що слова змінили своє значення: адже хліб — уже не той хліб, а вино — інше вино, ніж було колись. Тепер це лише підозрілі хімікалії. Треба бути надзвичайно заможним, щоб сьогодні уникнути отруєнь. Безперечно, цей Цаппароні був хитрим лисом, який умів жити у своїй розкішній норі та ще й коштом йолопів, так само як аптекар, що продає свої піґулки й краплі за ціною золота, а сам з родиною послуговується дідівськими приписами і живе здоровим.
Безперечно, у цьому місці було дуже спокійно. Шум фабрики, автостоянок та прилеглих вулиць долинав сюди лише як віддалене бурмотіння, приглушене кронами дерев. Натомість було чути спів шпаків та зябликів, а також дятла, що стукотів по трухлявих стовбурах. На галявинах стрибали дрозди, час від часу на поверхні ставка скидався короп. Перед терасою над клумбами, густо засадженими квітами, кружляли бджоли, ділячи з метеликами солодкий нектар. Був травневий день у всій його пишноті.
Роздивившись картини й книжки з дивними назвами, я сів до невеликого столика, біля якого стояло два стільці, і задивився крізь широко прочинені двері. Повітря було чистішим, ніж у місті, воно майже п'янило. Очі відпочивали, споглядаючи старі дерева, зарослі зеленню ставки і поля вдалині, де селянин, завертаючи, вів борозну.