У Рон Пуа одна заможна шведка шукала приватного охоронця. Вона мала їх уже багато, оскільки постійно боялася за свою цноту. На тих охоронців, які найретельніше виконували свої функції, гарантовано чекав огидний скандал. До того ж це місце не годилося для одружених.
Твіннінґс називав різні місця роботи, ніби шеф-кухар, який перелічує викреслені з меню смачні страви. Всі посередники мають таку звичку. Він хотів збудити в мені апетит. Нарешті він перейшов до доступніших пропозицій, та можна було побитися об заклад, що кожна з них мала якісь приховані вади.
Мова зайшла про Джакомо Цаппароні, ще одного з тих людей, які полюбляли смітити грішми, хоча його батько перейшов до нас через Альпи із самим лише ціпком. Не було газети, часопису чи екрана, де б не фігурувало це ім'я. Його заводи розташовувалися зовсім неподалік, він став справжнім монополістом завдяки чужим, а також власним винаходам.
Журналісти розказували легенди про речі, які він там виготовляв. На заводах Цаппароні будували роботів для всіх можливих потреб. Їх постачали за спеціальним замовленням, або як стандартні моделі, що тепер були в кожному домі. Йшлося не про великі автомати, як то можна спершу подумати при слові «робот». Цаппароні спеціалізувався на мініатюрних роботах. За деякими винятками, найбільші з них не перевищували за розміром кавуна, тоді як найменші були просто крихітними й нагадували якісь китайські експонати з кунсткамери. Вони діяли як розумні мурахи, але не як біологічні істоти, а як механізми. Це був один з постулатів Цаппароні, або, інакше кажучи, такими були його правила гри. Часто здавалося, що, маючи два рішення, він завжди вибирав найрафінованіше. Але такий був дух часу, й він непогано його відчував.
Цаппароні починав з мініатюрних черепашок, яких називав селекторами — вони стали незамінними для дрібного сортування. Черепашки лічили, зважували й сортували коштовне каміння чи банкноти, відділяючи підробки. Невдовзі цей принцип було поширено на роботу з небезпечними речовинами — вибухівкою, а також отруйними та радіоактивними елементами. Існували цілі зграї селекторів, які не лише виявляли невеликі джерела загоряння, але й ефективно їх гасили; були й такі, що займалися ремонтом мереж, інші поглинали бруд — годі було знайти їм заміну, коли йшлося про досконале очищення. Мій дядько-сенатор, який усе життя страждав на пилкову алергію, міг би цілковито відмовитися від регулярних поїздок у гори після того, як Цаппароні випустив на ринок селектори для усунення пилку.
Незабаром його апарати стали незамінними, і то не лише у промисловості та науці, але й у побуті. Вони економили робочу силу та вносили в технічні приміщення незнаний досі життєвий тонус. Кмітлива голова знайшла нішу, якої до неї ніхто не бачив, й цілковито її заповнила. Саме таким чином робляться найкращі, найбільші ґешефти.
Твіннінґс натякнув, яка була проблема в Цаппароні і що тому муляло. Хоча напевне він не знав, проте здогадувався. Той мав труднощі з працівниками. Якщо у тебе досить честолюбства, щоб наділити матерію розумом, то без оригінальних мізків тут не обійтися. До того ж ішлося про мікроскопічні масштаби. Можливо, на самому початку важче було створити колібрі, ніж цілого кита.
Цаппароні мав команду найкращих фахівців. Йому найбільше подобалося, коли винахідники, які приносили йому зразки, наймалися до нього на постійну роботу. Вони втілювали свої відкриття або йшли далі. Це було особливо важливо у залежних від моди відділах, як, наприклад, у відділі іграшок. Тут ще ніколи не було таких неймовірних речей, як за часів Цаппароні — він створив ціле королівство ліліпутів, живий світ гномиків, які, ніби в дивовижному сні, зачаровували не лише дітей, але й дорослих. Це перевершувало будь-яку фантазію. Проте щороку до Різдва цей театр ліліпутів слід було оновлювати й оздоблювати новими сценами та фігурками.
Працівники Цаппароні одержували платню професора, ба навіть міністра. Та вони сторицею повертали йому всі затрати. Чиєсь звільнення могло означати для нього непоправну втрату й навіть катастрофу, особливо коли працівник збирався продовжити свою діяльність деінде в межах країни, а ще гірше, коли йшлося про його виїзд за кордон. Багатство Цаппароні, його монопольна влада спиралися не лише на таємниці фірми, але й на техніку роботи, яка освоювалася протягом десятиліть, та й то це було до снаги далеко не кожному. Ці технічні вміння коренилися в його працівниках: у їхніх руках та головах.