Скляний слимак

Дівчина скрикує. Чути дзвінок у двері. Дівчина скрикує знову.

ДАВИД: Не відчиняй.

ДІВЧИНА: Це не він. Це хтось, що приходить як різдвяний гість. Відчиню. Це Різдво, тож не можу не відчинити дверей різдвяному гостеві.

Давид і Дівчина підходять до дверей. Дівчина боязко відчиняє двері. Входить Чоловік у чорному пальті. Давид і Дівчина злякано відсахнулися.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ : Слава Богу, що знайшов вас. Де запальничка? Я ледь не вмер зі страху, щоб ви не черкнули тричі… Збився з ніг, шукаючи вас… Цей прилад коштує сотні тисяч.

ДАВИД: Викинули запальничку (показує через плече на публіку).

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Направду? (Перестрашено звертається до глядачів). Важливе повідомлення! Увага! Небезпечно для життя! Предмет, який вам кинули, не запальничка. Це зброя особливого призначення. Її вибухове наповнення активізується після третього послідовного запалювання. Прохання до того, хто знайшов пристрій, негайно його віддати! (Сходить у глядацький зал і підходить до того, хто знайшов запальничку — однаково: фіктивний він чи ні; забирає в нього запальничку й повертається на сцену, тримаючи запальничку високо в руці, скидає пальто, дає його Давидові і гепається у фотель, тримаючи й далі запальничку в руці).

Давид чіпляє пальто на вішак і краде з нього люльку.

Пан у чорному хапає зі столу різдвяного калача.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ : Вмираю з голоду! Різдвяний калач, то ж для різдвяного гостя? От я і є вашим різдвяним гостем!

Чоловік у чорному сміється й кусає різдвяного калача.

Чути пісню, з коридору. Група Колядників, наче вихор, влітає до квартири. Вони несуть «Вертеп» — це яскиня з картону, на ній звізда, а в ній ясла, в яких новонароджений Христос, а біля ясел Йосиф і корови, віслюки та вівці. Все з пофарбованого дерева. На поклін до них підходять актори, які грають трьох царів, пастушків тощо. Колядники піснею вітають із Різдвом господарів:

Добрий вечір тобі, пане господарю,
радуйся, ой радуйся земле,
Син Божий народився.

Застеляйте столи та все килимами,
etc.

Та кладіть калачі з ярої пшениці,
etc.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості,
etc.

А той перший празник — Рождество Христове,
etc.

А той другий празник — святого Василя,
etc.

А той третій празник — святе Водохреща,
etc.

Хай святкує з нами вся ваша родина,
etc.[2]

Давид і Дівчина винагороджують Колядників, які разом із Паном у чорному покидають квартиру. Прощаючись, Давид непомітно опускає як подарунок у кишеню Пана в чорному садовий ніж, украдений у корчмі. Колядники, виходячи, співають:

Нова радість стала, яка не бувала,
над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,
як человік пеленами убого повився.

Пастушки з ягнятком перед тим Дитятком
на колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.
etc.

Закохана пара знову залишається сама в квартирі Дівчини.

ДАВИД: Я вкрав у нього люльку, а поклав до його кишені садового ножа. Нехай трохи поторгує холодною зброєю. Знаєш це — коли щось украдеш, щось і подаруєш.

ДІВЧИНА: Де про це написано?

ДАВИД: У Павича.

ДІВЧИНА: Що то за Павич?

ДАВИД: Зараз побачиш (сміються). Тепер нарешті можемо запалити нашого скляного слимака. Загаси світло, щоб було святковіше… До речі, запальнички ми вже не маємо!

ДІВЧИНА: Ось сірники.

Давид виймає сірника. Дівчина гасить світло, моторошна музична тема виявляє скляного слимака. Давид черкає. У тому світлі від сірника сяє у всій своїй красі скляний слимак. Лише його видно на сцені. Перед тим, як Давид піднесе сірника до скляного слимака, Дівчина й він зливаються у довгому поцілунку. Доки ще в Давидовій руці горить сірник, падає завіса.

2

Ремарка перекладача: нагадую, що сам М. Павич у вступній ремарці радив режисерові вибирати колядки на свій розсуд; тут — лише моя пропозиція, тут і ще раз далі.