ДАВИД (захоплено):
ДІВЧИНА (дещо зніяковіло): Берете нічну сорочку? Загорнути?
ДАВИД (збентежений, стрепенувся, майже вигукує): Знаєте, я не можу купити ту нічну сорочку. Задорога для мене.
Давид похапцем бере плаща й виходить із крамниці. Дівчина залишається на місці усміхнена. Тоді зиркає на фотель, де лежить червона коробочка з бантиком — підходить, розглядає, розв’язує бантик, виймає скляного слимака. Слимак сяє у всій своїй красі. Дівчина захоплена виглядом скляного слимака. Повертає його до коробочки, зав’язує бантик.
П’ЯТА СЦЕНА
Кав’ярня в будинку, де мешкає Жінка.
Давид грає в покер на гральному автоматі. Виграє. Дивиться на годинник. Підходить до шинквасу.
ДАВИД: Дай мені подвійний експресо у великій чашці.
БАРМЕН (ставить на шинквасі біля кави ще й телефонний апарат з автовідповідачем): Це тобі залишила твоя колишня дружина. І переказала, щоб ти її не турбував сьогодні ввечері.
ДАВИД (барменові): Де можна під’єднати і прослухати це чудо?
Бармен бере штекер і встромляє в гніздо попри самісіньку Давидову чашку, біля шинквасу. Давид натискає кнопку, чути голос його колишньої дружини.
ГОЛОС ЖІНКИ: Знову щось у мене вкрав. Малу червону коробку з бантиком. Не бійся, не заявила на тебе в поліцію. Наразі. Цього разу ти взяв правильну річ. Подарунок для тебе, на Святвечір.
Давид збентежився і починає шукати по плащі та навколо себе.
ДАВИД: Червону коробочку? Я десь забув її… Лишень де?
Давид з однієї кишені виймає садовий ніж, із другої — нічну сорочку третього розміру, яку вкрав у крамниці, а з плаща виймає жовтий чохол і з нього чоловічу запальничку.
ДАВИД (збентежено дивлячись на запальничку): У кого ж я поцупив цю запальничку? Вже й не знаю — коли краду, а коли не краду. Жах!
Дивиться на чохол, на якому щось написано.
ДАВИД (читає вголос): «ЯКЩО МЕНЕ ТРИЧІ ПІДРЯД ЗАПАЛИШ, ЗДІЙСНИТЬСЯ ТВОЄ БАЖАННЯ».
Давид різко позапихав речі в кишені.
ШОСТА СЦЕНА
Вулиця.
Ранок перед Святвечором. Вулицею йде група дивно вбраних акторів-колядників. Співають колядки. Люди зупиняються і слухають їх.
Поміж інших зупиняється і Давид. З іншого боку знаходиться Чоловік у чорному лакованому пальті, помічає Давида й одразу подає акторам знак, підкликаючи їх до себе.
ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Ви вмієте носити звізду?
АКТОРКА: Залежно чию…
ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Таж я питаю, чи можете грати виставу, яка називається вертеп? Шопка, батлейка, чи як там ще її називають!
АКТОР: Звичайно, можемо. Але вертеп грають на Різдво, а сьогодні щойно Святвечір. Сьогодні маємо репетицію, готуємося до завтра.
ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Тоді проводьте репетицію тут. Гроші даю вам наперед.
Роздає їм гроші та шепоче акторові на вухо, киваючи головою на Давида.
ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Отримаєш ще, якщо взнаєш, де він мешкає.
АКТОР (звертається до Давида): Пане, чи не бажаєте, щоб ми прийшли до вас завтра з вертепом заколядувати? Де ви мешкаєте, пане, де ви мешкаєте?
ДАВИД (відходячи): Ніде не мешкаю.
Чоловік у чорному йде геть. Актори розходяться. Давид на вуличній розкладці купує тьмяно-синю торбину та кладе до неї нічну сорочку.
Вулиця святково прибрана до Святвечора та Різдва.
СЬОМА СЦЕНА
Крамниця білизни.
Давид входить і швидко говорить.
ДАВИД: Я прийшов, панночко, щоб вибачитися. Вчора я вас надурив, а це негарно. Я не маю дружини й не хотів купувати нічної сорочки. Я хотів вас побачити в нічній сорочці. Вона вам так пасувала, що я цієї ночі не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж нічну сорочку, яку ви вчора приміряли.