— Ось тепер ми й приїхали! — мовив Лорок.
Ярвен штовхнула дверцята. Перед нею на невеличкій галявині стояли, поспиравшись на пошарпаного комбі, Малена, Йоас, Нагіра й Меонок. Стояли й з полегкістю всміхалися до неї.
30
Ярвен сиділа навпочіпки поміж Йоасом та Маленою у відкритому кузові комбі, який мчав вузенькими путівцями з такою швидкістю, що вона аж потерпала: ось-ось або лусне шина, або відпаде колесо, і машина вискочить з колії й перекинеться. Вона обіруч так учепилася в борт, що аж кісточки на пальцях побіліли. А Нагіра лише всміхалася.
— Лорок ці дороги полюбляє! — сказала вона. — Так, як він, не їздить ніхто.
Нагіра сиділа поруч із Тілокі навпроти решти трьох і безперервно набирала номери на мобільному телефоні. Як тільки Ярвен після втечі вийшла з легковичка, Нагіра схопила її за плечі й запитала:
— Ну, як? Що-небудь вивідала?
Ярвен залюбки розповіла б їй усю історію: про те, як Больштрем заскочив її в бібліотеці, як вони спершу забрали в неї ліхтарика, а тоді ще й повикручували всі лампочки в кімнаті, як мала кухарка подала замість неї сигнал і як дівчинку застукали, як гримерка виказала її й цим, сама про те не здогадуючись, допомогла їм здійснити план. Але Ярвен знала, що для цієї розповіді ще буде час. Наразі головне — підказати Нагірі, де шукати короля.
Коли Ярвен розповіла про те, що обговорювали Норлін із Больштремом, що їй потім спало на думку, про матір і святкування дня народження, про вино й мамині спогади, обличчя в Нагіри спохмурніло. Хвилю повагавшись, жінка схопила мобільний телефон.
— Мабуть, так воно і є, — промовила вона. — І те, що ти оце довідалася, — краще, ніж узагалі нічого. Старенька лоцманська хатина! Саме та старенька хатина!
Після цього вона забула про все на світі, крім свого мобільника.
— А що воно таке — ота старенька лоцманська хатина? — поцікавилась Ярвен.
Малена з Йоасом лише стенули плечима, а Нагіра на мить підвела погляд від телефона й кинула:
— Там вони завше зустрічалися.
І Ярвен зі страхом завважила, як у її очах промайнув гнів — через стільки років, а все ж таки гнів…
— Він і вона, — провадила Нагіра. — А я все ще вірила… — І знов заходилася натискати кнопки мобільного телефона.
— Кому це ти шлеш повідомлення? — спитала Ярвен.
Тим часом машина звернула на вузенький — такий, що на ньому не розминулися б і два віслюки, — піщаний путівець і, підскакуючи на звивистому серпантині, покотила крутим схилом ущелини вниз. Час від часу Меонок вискакував з кабіни водія і прибирав з-перед машини гілляки та валуни, іноді йому допомагав і Тілокі, а одного разу закачати рукава довелося й решті пасажирів кузова. Ярвен здавалося, що до них цією дорогою ніхто ніколи не їздив, а якби вона ще й побачила була ту колію, то нізащо в світі не повірила б, що тут можна проїхати взагалі. Однак Лорок вів машину з упевненістю сновиди, так ніби нутром відчував кожнісіньку перешкоду заздалегідь, ніби добре знав кожнісіньку звивину, кожнісінький кам’яний виступ.
— Я розсилаю повідомлення всім, — сказала Нагіра. — Усім, хто за кілька годин може дістатися до старої лоцманської хатини. Тим, хто цієї хвилини на півночі південного острова, й тим, хто на півдні північного. А вони, своєю чергою, передадуть звістку далі, й так вона летітиме від одного до другого, поки всі наші люди дізнаються, що король живий і де він. Зрештою, сотні, може, навіть тисячі людей тільки й чекають, щоб я подала їм цей сигнал.
Ярвен не зводила з неї погляду.
— Його, мабуть, добре охороняють, хоч Норлін із Больштремом і не сподівалися, що хтось довідається про те, що король іще живий, — вела далі Нагіра. — Його добре охороняли, мабуть, від самого початку, а крім того, я припускаю, що тепер Норлін ще й вишле війська. Вони сном-духом не знають, що ти вивідала і що нам стало відомо, але твоя втеча викликала в них тривогу. Вони, звісно, впевнені, що ти щось шукала, а що ж це таке, як не місце, де сховано короля?! Тільки ж вони не знають, чи ти про те місце щось пронюхала, адже ніяких доказів цьому вони не мають. Ти нічого не чула. Нічого не знайшла. А може, там навіть немає чого й шукати. Вони гадають, ти щось шукала, але Больштрем застав тебе, того ж ти й утекла. Ні, вони не певні, що саме ти знаєш і чи ти що-небудь узагалі знаєш. Тому й не стануть одразу перевозити короля кудись-інде — вже хоч би через те, щоб не привертати загальної уваги. Народ не має нічого помітити, тепер це найважливіше.