Тяркс щось сказала, та Ярвен тільки побачила, як та поворушила губами. Потім літак покотився, дедалі швидше, швидше, і раптом Ярвен відчула, як він задер носа й відірвався від землі.
«То оце так, виходить, літають! — вражено подумала вона. — Отак просто, так стрімко підіймаються в небо, все вище й вище, так легко й так природно!»
Тяркс відстебнула свого ременя безпеки, перехилилася до Ярвен і спитала:
— Недобре було?
Усмішка в неї була така сама пісна, як і доти, й усе ж Ярвен відчула безмежну полегкість і відповіла:
— Ні, анітрохи.
Літака трохи потрусило — майже як ото машину на побитій вибоїнами дорозі, й вони злетіли вище за хмари. Яскраве світло так засліпило Ярвен, що вона на хвилю заплющила очі.
І раптом її охопило щасливе почуття. «Вони вибрали мене! Мене, мене! — проказувала вона подумки, дивлячись на білі-білі хмари під собою. — І ось я лечу на приватному літаку понад хмарами, тому що в мене яскраво виражена харизма. Я, я, а не Тіна, чи Бріт, чи Керстін! А в понеділок розкажу про це всім у школі. Якщо вони не подумають, звісно, що я хвалько».
Шкода тільки, що вона не прихопила фотоапарата, а мобільник у неї — старої моделі. А то можна було б наклацати знімків: і оцього літачка, і хмаровиння з ілюмінатора, і обох молодиків за штурвалом та приладами. Можна б і в наступні два дні фотографувати, коли триватиме останній тур кастингу. А то хтозна, чи вдома дівчата повірять їй без знімків!
— Жувальну гумку? — спитала пані Тяркс.
А може, Ярвен помиляється, може, ця жінка все ж таки не вважає її геть непридатною? Може, в неї просто такий непривітний погляд? Трапляються ж бо такі люди, і їх можна лише пожаліти.
— Дякую, — відповіла Ярвен, похитавши головою.
Хмари внизу розтанули, і під крилом літака в сліпучій блакиті потяглася водяна поверхня — безкрая, аж до самого обрію.
— А це що?
— Північне море, — сказала Тяркс. — Тепер ми полетимо прямим курсом спершу на північ, а тоді повернемо…
— О! — вражено вигукнула Ярвен, аж здивувавшись сама собі. Адже про це вона мала б запитати вже давно. — А куди ми, власне, летимо?
— У Скоґландію, — відповів Гільґард і, обернувшись до неї, всміхнувся. — Хіба ти не знала? Але перед посадкою все ж таки раджу взяти жуйку. Так менше тисне на вуха.
За цих обставин найрозумніше було б терміново розшукати Лірона. Ціла ніч у роздумах — оце й увесь результат. Сказати правду, не великий.
Чим можна пересуватися? Поїздом — ні, автобусом — ні. Яким транспортом скористатися? Чи можна спинити авто? Йти пішки — надто далеко. До того ж усі витріщатимуться на тебе, на оцю бахмату картату куртку…
Але іншої ради не було, принаймні за багато безсонних годин народилося саме таке рішення. Що скаже Лірон, коли до нього зненацька з’явиться оцей чужий хлопчисько? (Який, звичайно, може все пояснити.)
Одне слово, до Лірона! Лірон — це безпека. Слід сподіватися.
І, якщо трапиться нагода, роздобути іншу куртку, бо картата надто впадає в очі. Хлопець у картатій куртці, та ще й у бахматій… А вони ж крутяться повсюди! Але без куртки вранці й увечері навіть тепер, улітку, дуже холодно, особливо вночі. А надто тут, на півночі, з її білими, ясними ночами. На щастя, хоч берет непримітний.
Найчудовіші за весь політ були, мабуть, останні півгодини. Сонце вже схилилося до крайнеба — таки справді до краю неба, немовби земля не кругла, а Всесвіт не безмежний. Прозоре сонячне сяйво обернулося на м’яку червонувату позолоту: блакитна пора між світлом і темрявою. А тут, угорі, ця пора була пурпурова, тепла й лагідна. Прощання з днем.
Літак зробив широкий розворот, опускаючись усе нижче й нижче, під ними раптом прослалася земля, і з невиразної чорної площини почали проступати ліси, озера, просіки, нарешті невеликі поселення й хутори, окремі дерева.
Потому запала темінь, і Ярвен спитала себе, чи її супутники зумисне вибрали час польоту так, щоб вона побачила все це на власні очі: спершу — яскраве світло понад хмарами, потім — пурпуровий вечір. І ось тепер під ними нарешті — цілий килим незліченних вогнів, по краях ніби обшарпаний, — килим, над яким пілот зробив коло, а тоді спрямував літака вниз, і з нічної темряви виринули міські будівлі, й літак ковзнув понад їхніми дахами, а тоді шасі майже непомітно торкнулося посадкової смуги, обрамленої червоними, зеленими й білими навігаційними вогнями. То ось який вигляд має аеропорт, що його під час вильоту так і не пощастило побачити Ярвен: величезний, гуркітливий, там і сям в очікуванні позастигали більші й менші літаки, а трохи далі — яскраво освітлений термінал.