— Ось ми й на місці! — гордо промовив Гільґард і, поки Рупертус обережно з посадкової смуги відводив літака, пропелер якого все ще крутився, хоч уже й не так швидко, обернувся до Ярвен: — У столиці!
Ярвен притислася обличчям до ілюмінатора. То оце так, саме так, виявляється, прилітають в аеропорт! Вогні, люди й метушня. Вона дістала з кишені мобільний телефон. Зараз уже можна буде його ввімкнути. Вона напише мамі про те, який чудовий був цей політ. І яка чудесна посадка! І що вона вже не боїться, взагалі нічого не боїться.
— Ласкаво просимо в Скоґландію! — сказала Тяркс і дістала свою сумку з ніші над головою. В її голосі також вчувалося щось на зразок гордощів. — Бажаю тобі щасливого перебування в нас!
Перед одним з ангарів літак зупинився. Тяркс відчинила люка й відкинула трап. Назустріч їм простував якийсь чоловік — у костюмі, з глибоко схованими в кишенях штанів руками.
«Якщо костюм досить дорогий, то руки в кишенях — ознака недбалої поведінки, — казала мама. — А загалом це — просто брак будь-якого смаку й стилю». Та хіба ж отак з першого погляду розгледиш — дорогий той костюм чи ні.
— Вітаю, Больштреме! — сказав Гільґард, зістрибуючи з пілотської кабіни на землю. — Ми пунктуальні, хвилина в хвилину!
«То ось він який, режисер, — промайнуло в Ярвен. — Чи продюсер».
Чоловік мав достоту такий вигляд, як вона завжди й уявляла собі кіношників: високий, білявий, плечі широкі, а на засмаглому обличчі — тепла усмішка.
— Це вона? — спитав Больштрем, хитнувши головою в бік Ярвен. — На перший погляд… Так, може бути.
Він ступив крок до неї, подав руку й промовив:
— Ярвен? Адже я правильно зрозумів — тебе звати Ярвен?
Ярвен кивнула головою. Костюм був таки дорогий.
— Ласкаво просимо в Скоґландію! — сказав чоловік.
Мобільний телефон Ярвен подав один сигнал.
— Ви режисер? — невпевнено запитала Ярвен. — Просто я ще нічого не декламувала… Може, в мене так добре й не вийде…
— Атож, режисер! Так воно і є! — засміявся чоловік і міцно-міцно потис їй руку. — Я тут режисер. А декламування… Це ми з’ясуємо потім. Поки що пан Гільґард і пані Тяркс відвезуть тебе на ніч до Естерлінда. Побачимося завтра вранці.
— До Естерлінда? — перепитала Ярвен. — Це там кіностудія?
Цієї миті Рупертус зник в ангарі. Тим часом до них підійшла Тяркс.
— Естерлінд — це маєток неподалік від столиці, — пояснила вона. — Чудове місце, з усіма вигодами. Переночуєш, нарешті відпочинеш від усіх оцих хвилювань. Адже день був у тебе досить напружений, уявляю собі!
Ярвен кивнула головою й поцікавилась:
— А решта дівчат ночуватимуть також там?
Режисер недбало задудонів двома пальцями собі по скроні й промовив до Гільґарда і Тяркс:
— Ну, то я піду вже. — Тоді кивнув головою до Ярвен: — Побачимося завтра вранці. — І, не озираючись, зник край льотного поля.
Тяркс якусь хвилю ще дивилася йому вслід, потім зітхнула й нарешті згадала:
— Яких дівчат? Кого ти маєш на увазі?
— Тих, котрих відібрали на інших кастингах, — пояснила Ярвен.
До них підкотив чорний лімузин, і за його кермом Ярвен побачила знов Рупертуса.
— Тих, що приїхали теж на фінальний тур, — додала вона.
Гільґард засміявся й відчинив перед нею дверцята.
— Поки що наша фаворитка — ти! — сказав він. — Я думав, ти вже й сама це зрозуміла. Ти — наша абсолютна фаворитка! І поки не розчаруєш нас, роль буде твоя.
— Крім мене, зовсім нікого немає?.. Я — єдина кандидатка? — злякано перепитала Ярвен.
Лімузин повільно підкотив льотним полем до великих воріт. Їх відчинив юнак у комбінезоні, який і сам мав такий вигляд, немовби знімався в якомусь фільмі: високий і також білявий. Вони виїхала на широку дорогу, що вливалася в автостраду. Лімузин нечутно вписався в безперервний потік машин.
— Я гадав, ти вже про все здогадалася! — промовив Гільґард. — Щоправда… ще має дати згоду режисер. Завтра й післязавтра він дивитиметься й слухатиме тебе від ранку до вечора. Це буде, мабуть, напружена робота. Він має одну геніальну ідею, ти ще здивуєшся.
— Сподіваюся, це буде… не дуже складно? — налякано спитала Ярвен. Вона відчула, як до неї знову повертається страх.
Тяркс, що сиділа поруч, засміялася. Майже весело.