— Дякую, ви попрацювали дуже добре, — кинула Тяркс. Її слова пролунали так, ніби вона вже прощалась.
Гримерка ще раз схилилася над Ярвен і поправили пасмо на перуці.
— А навіщо?.. — почала вона. — Для чого?..
— Ми вже пояснювали вам, що це має бути сюрприз для принцеси на її день народження, — сказала Тяркс, і в її голосі Ярвен злякано почула нотку, яка нагадувала погрозу. — Ми зобов’язали вас додержуватися цілковитого мовчання. Ви ж знаєте, порушення обіцянки, даної королівському дому, — це однаково що державна зрада, і карають за це, як за державну зраду.
— Я ж бо зовсім не мала наміру… — промовила, здригнувшись, гримерка, промовила радше ображено, ніж настрахано.
Коли вона пішла, Ярвен обережно підвелася. Перука була тіснувата й незручна, і Ярвен просто не уявляла собі, як цілий день отак ходитиме. У перуці було парко вже тепер.
— Можна мені вже?.. — спитала вона.
Тяркс кивнула головою, і Ярвен підійшла до туалетного столика з великим трельяжем. Вона відчувала, як від хвилювання у грудях їй стугонить серце.
Гримерка зробила не багато. Вищипала Ярвен брови, допомогла вставити в її карі очі блакитні контактні лінзи й, раз у раз похитуючи головою, натягла перуку.
— Неймовірно! — все мурмотіла вона, припудрюючи обличчя Ярвен світлою пудрою. — Просто неймовірно! Якби не оці твої темні коси… можна було б подумати, що ви — близнючки!
— На те ж ми все це й робимо! — нетерпляче кинула Тяркс. — Принцеса, безперечно, буде вражена.
«Як же до ладу вона бреше!» — подумала Ярвен.
Гримерка ще дала їй пару черевичків на таких високих підборах, що мама запевне заборонила б їх узувати. («Ходити на високих підборах шкідливо для хребта, особливо коли дівчина ще росте».)
— Розумієш, ти трохи нижча від неї, — пояснила гримерка. — Наскільки я знаю, сантиметрів на п’ять. А високі підбори, крім того, відразу роблять тебе ще й стрункішою. Річ у тім, що принцеса трішечки… худіша за тебе. — Вона всміхнулась. — А загалом… тебе можна прийняти за її близнючку!
Це саме могла тепер сказати і Ярвен, поглядаючи на себе в дзеркало. Пані Тяркс поставила на туалетний столик перед гримеркою великий знімок принцеси: струнка дівчина років чотирнадцяти з сумними очима й білявими косами аж до пояса. Ярвен ніколи не подумала б, що й сама може мати такий вигляд; більшої різниці між двома дівчатами вона собі навіть не уявляла. Одначе тепер із дзеркала на неї дивилося принцесине обличчя, все ще, звичайно, трохи темніше й ледь-ледь повніше. І без отого смутку в очах, від якого в Ярвен, коли вона побачила цей знімок уперше, стислося серце.
— Я схожа… на неї! — прошепотіла Ярвен і злякано втупилася в Тяркс.
Та відійшла од вікна, стала поруч із Ярвен біля туалетного столика й нетерпляче промовила:
— Звичайно, схожа. Тільки не по-справжньому. Хіба ти не пригадуєш, який вигляд мала досі? Але тепер ти, сподіваюся, розумієш, чого здатна досягти своїм мистецтвом досвідчена гримерка. — Вона поклала руку на плече Ярвен. — Віце-король чекає в бібліотеці. Мені страх як цікаво, що він скаже.
Ярвен устала й рушила вслід за Тяркс коридорами в те крило маєтку, де ще не була. Тяркс відчинила високі, білі з позолотою двері й сказала:
— Ваша королівська високосте, Больштреме, ось та дівчина.
Ярвен виступила на крок уперед. Режисер стояв за громіздким кріслом, прихилившись до стіни, яка до самої стелі була заставлена полицями з книжками; у самому кріслі сидів чоловік, якого Ярвен тут іще не бачила. Він був засмаглий, а його ще молодяве обличчя дивно контрастувало зі сріблясто-білим чубом. Коли чоловік підвівся, дівчинка побачила, що зростом він на півголови нижчий від режисера.
— Доброго дня, — прошепотіла Ярвен.
Мама вчила її чого завгодно, Ярвен уміла повестися майже в будь-якій ситуації, але як розмовляти з королями й віце-королями мама їй не казала.
Віце-король ступив крок уперед і розпростер руки, так наче хотів притиснути Ярвен до себе.
— Малено! — вигукнув він. — Ні… Ярвен! — Потім, раптом ніби збагнувши, що цей його жест не до місця, опустив руки.
Ярвен стояла й мовчала. Діялося щось жахливе.
— Так, це Ярвен, Норліне, — озвався режисер і став поруч із віце-королем. — Скажи сам: а правда ж, вона — викапана Малена?!
Віце-король цих слів наче й не чув.
— Ярвен! — прошепотів він і квапно підійшов ближче. — Ярвен!