— …закон, — сказав диктор. — Щоб продемонструвати свою злагоду, наступної неділі віце-король з небогою влаштовують парад. У телефонному інтерв’ю принцеса Малена заявила, що всім серцем вітає закон, покликаний забезпечити мирне співжиття з північанами й захистити людей від тероризму, позаяк лише так у країні нарешті знов може запанувати спокій, що його заслуговує наша прекрасна Скоґландія!
Ярвен вимкнула телевізора. Вона не любила політики, політика навіювала на неї нудьгу. І все ж вона була рада, що тепер трохи краще розуміла, про що йшлося Больштремові й Тяркс.
Треба ще спробувати побалакати про це з мамою.
— Ти чув?! — вигукнула Малена. На зріст вона була вища від Йоаса, і його штани ледве діставали їй до кісточок. Зате в поясі вони виявилися надто широкі, й Лірон мусив віддати свого ременя, щоб вона підперезалась. — Буцімто я сказала, що всім серцем вітаю закон! От уже брехуни, от покидьки!
— Висловлюйся хоч трохи по-королівському, високосте! — сказав Лірон. — То була, звісно, вона. Тепер ти розумієш? До речі, якщо пофарбуємо оцей твій «їжачок» у темний колір, тебе запросто можна буде прийняти за одного з отих страх яких небезпечних північноскоґландських харцизяк!
— Ніколи в світі! — кинула Малена. — Я вже й так скидаюся на страх якого небезпечного північноскоґландського харцизяку.
Лірон натис кнопку на телевізійному пульті, й екран погас.
— Ви хотіли почути мою ідею, — нагадав він.
Йоас поплескав рукою по канапі біля себе, і Малена сіла поруч із ним.
— Ми одностайні в тому, що треба зробити все, аби стати на перешкоді закону, спрямованому на утиски північних скоґландців, — промовив Лірон. — Багато розмовляти про це, мабуть, уже немає потреби. В останні роки твій батько, Малено, вперше за цілі століття почав, як ніхто інший, докладати зусиль до того, щоб північ нарешті дістала ті самі права, що їх має південь, щоб обмежити використання північноскоґланських земних надр на користь лише півдня, щоб надати нам, північанам, такі самі можливості, таку саму освіту, як і південцям. І робив він це не тільки через своє добре серце, ти знаєш. Він зрозумів, що народ, який нидіє в злиднях і під гнітом, колись повстане, що багатство й бідність жити двері в двері не можуть…
— Бо одного дня бідні просто виб’ють ногами двері в багатих, — докинув Йоас. — Ти завше сам так казав.
Лірон кивнув головою й провадив:
— Колись давно, ще за часів мого діда, Малено, це ще було можливе. Ми, північні скоґландці, жили собі на своїх землях і мало що знали про життя тут, у вас на півдні, який до того ж здавався нам безмежно далеким. Але нині є телебачення, є кінофільми, які показують нам ваше життя, є телефон, інтернет, а машини, теплоходи й літаки відстань між островами швидко скорочують. Крім того, багато хто з нас переселився до вас на південь уже не один рік тому, коли ми стали потрібні вам на всі оті роботи, за які південці не хотіли братись.
— Я ж бо про все це знаю, — сказала Малена. — Ти розповідаєш так, нібито я геть дурна.
Лірон махнув рукою й повів далі:
— І раптом південні скоґландці з’ясовують, що північани вже не хочуть удовольнятися тим дріб’язком, яким південці ладні поступатися їм добровільно. Північні скоґландці вимагають таких самих прав, що й на півдні, вони вже не бажають завжди тільки…
— Гаразд! — вигукнула Малена. — Я ж бо знаю, чому все зійшло нанівець! Зрештою, мій батько хотів-таки все змінити!
— І це було б розумно, — відказав Лірон. — І дало б і півдню більше користі, ніж будь-що інше. Ти ж бо й сама знаєш: бунтарі завдали б удару ще кілька років тому, якби твій батько не пообіцяв півночі спільного, рівноправного майбутнього! І ми, північани, враз повірили, що варто зачекати. Нам здалося, що досягти такого майбутнього для півночі можна й без боротьби й терору. Лави бунтарів перестали поповнюватися.
— Так, але, щоб скоїти теракт проти парламенту, їх усе ж таки вистачило, — вкинув Йоас. — І ти й сам кажеш, що бунтарі не випадково виступили одразу після того, як король помер.
— Звичайно, — кивнув головою Лірон. — Це мало стати попередженням віце-королю і його людям: чим скінчиться, якщо вони не провадитимуть далі політики, яку розпочав король. Адже про те, що південноскоґландське дворянство й власники нафтосвердловин і рудників уже давно не підтримували реформ короля, знали всі. І всі здогадувалися, що після його смерті станеться те, що оце й сталося: віце-король постарається якомога швидше ухвалити закон, за яким кордони з північчю закриють, і жоден житель північної Скоґландії вже не зможе переселитися на південь. Це буде закон, за яким північні скоґландці позбудуться всіх своїх прав, — одне слово, цілковита протилежність тому, про що король…