— Я й сама завше кажу йому про це! — вигукнула пухкенька пані Шнеделер і важко впала на один із потертих готельних стільців. (Не поведінка, а казна-що! Сідати треба повільно, випроставши спину.) — Але мій Карл…
— А тепер, пані Шнеделер, потренуймося ще раз! — сказала мама, і на вустах у неї, попри її рішучий голос, знову з’явилася привітна усмішка. — Як ми сідаємо, коли чоловіка, який би нам допоміг, поруч немає?
Ярвен обережно постукала в дверну лутку й спитала:
— Можна, я на хвилинку вас перерву?
Пані Шнеделер повернула голову й вигукнула:
— О, Ярвен! — Голос її пролунав доброзичливо, навіть лагідно. — Ти завше така чемна! Така вихована! — І подала Ярвен руку.
— Але ж не з-за столу й не через плече, пані Шнеделер! — нагадала мама. — Що там таке, Ярвен? Невже конче було нас переривати?
Ярвен опустила очі.
— Я хотіла тільки спитати, чи не можна мені пополудні… — почала вона. — Біля школи були кіношники…
— Кіношники? — не зрозуміла мама. Вигляд у неї був тепер майже переляканий. — Які кіношники?
— Вони хочуть влаштувати кастинг, — проказала Ярвен. — Відбір на ролі у фільмі про молодь. І я подумала собі…
— Кастинг?! — скрикнула пані Шнеделер. — Ой, як цікаво!
— Про це не може бути й мови! — заявила мама, так ніби й не чула, що сказала пані Шнеделер. — Ти зрозуміла, Ярвен? Я тобі забороняю! Це так вульгарно! Навіть не думай мені про таке!
— Але ж звідки тобі знати, вульгарно це чи ні!? — вигукнула Ярвен.
Досі їй до всього цього було взагалі байдуже. Звичайна цікавість. Та й то, власне, лише через те, що туди йшли всі. А також, звичайно, через Тіну.
Та раптом вона відчула, що має піти на кастинг неодмінно.
— Дев’яносто відсотків усіх фільмів вульгарні, — заявила мама. — І цим сказано все, Ярвен, ти мене зрозуміла. Пані Шнеделер, люба…
Ярвен відчула, як у ній наростає лють, але заперечувати не стала. («При чужих людях ніколи не сперечаються».)
Пані Шнеделер зітхнула й, усміхнувшись до Ярвен, промовила:
— Твоїй матері, либонь, краще знати! — І показала на тарілку, що стояла перед нею на столі. — А сьогодні ми вчимося їсти салат! Їсти салат — це так складно! Але ти вже, певна річ, умієш, еге ж, Ярвен?
Ярвен спробувала всміхнутись, як це робила мама, й дипломатично відповіла:
— Мама мене вчить.
Пані Шнеделер кивнула головою й сказала:
— Я порекомендувала твою матір тепер уже трьом жінкам. Ми з ними разом ходимо на боулінг. Розповіла їм, скількома всілякими манерами їй завдячую.
Мама перевела погляд на Ярвен і промовила:
— Сьогодні прийду знову пізніше. Конче треба додатково попрацювати з однією клієнткою. Вечерю розігрієш собі сама. Повернуся годині о дев’ятій — пів на десяту.
Ярвен кивнула головою й сказала:
— До побачення, пані Шнеделер! Салат — і для мене проблема! — І причинила за собою двері.
У вестибюлі адміністраторка саме хукала на свої нігті.
— І як тільки вона витримує! — промовила жінка, не підводячи голови. — Твоя мати. Щодня оці неотеси й невігласи.
Ярвен знала, як мала відповісти. Мама нагадувала її про це вже не раз.
— Мама залюбки навчає манер і правил поведінки людей, які в житті чогось досягли, — сказала вона. — Адже в демократичній країні з однаковими можливостями для всіх часом буває так, що успіху досягають і люди, котрих замолоду до цього ніхто не готував, а тепер їм раптом доводиться виконувати представницькі функції.
Адміністраторка іронічно посміхнулася й відказала:
— Ти про це знаєш, і я про це знаю. Та поки вона заробляє собі цим на життя, то чом би й ні?
— Бувайте, мені пора. — І Ярвен на прощання коротко кивнула головою.
— Ходи здорова й ти, — кинула адміністраторка.
Жінка здалась Ярвен нечемною.
Поліцейський зосереджено молотив пальцями по клавішах. Тут, у провінційних відділках, користувалися ще друкарськими машинками, і щоразу, коли хтось приходив із заявою, поліцейському ставало соромно. Він був ще дуже молодий.
— Розумієте, складу злочину тут іще, звісно, немає, — замислено промовив він. — У буквальному розумінні цих слів.
Селянин кивнув головою. Його послала сюди дружина. Вона також гадала, що йдеться, либонь, усього-на-всього про звичайного втікача з дому, який влаштував собі в малиннику кубельце. Та коли напередодні чоловік розповів їй про оті поліцейські машини на дорозі до школи, їй усе ж таки здалося, що поліція, мабуть, буде вдячна за будь-яку інформацію, навіть за таку незначну.