— Здається, пора! — прошепотіла Малена, вихиляючись далеко з вікна. — Здається, там мигнуло світло!
Тієї ж миті поруч опинилася Нагіра.
— То не кишеньковий ліхтарик! — сказала вона. — То звичайна електрична лампочка. Невже ти не бачиш? Та ще й у мансарді. А крім того, це й не умовний сигнал. — Вона почала лічити: — Увімкнули — вимкнули, увімкнули — вимкнули. Ні, то не Ярвен. Не така вона дурна, щоб забути умовний сигнал.
— А якщо все ж таки Ярвен? — промовила Малена й рушила до дверей. — І якщо вона того ліхтарика згубила?
— Тоді чому ж вона не просигналить морзянкою бодай SOS? — спитала Нагіра. — Подумай гарненько! А що, коли то пастка? Коли, скажімо… Норлін надумав так заманити нас у маєток?
— Тоді чого ж він не скористається кишеньковим ліхтариком, на сигнал якого ми чекаємо? — запитав, похитавши головою, Йоас. — Ні, Нагіро, думаю, то сигнал таки від Ярвен! І ще я думаю, що вона в біді, а то їй не довелося б…
— Ну, ось! — сказала Нагіра. — Тепер сигнали вже припинились.
— Її застукали! — кинув Тілокі. — Вона мала подавати сигнали доти, доки ти їй відповіси. То чому ж вона припинила? Нагіро, її зненацька застукали, й тепер вона в небезпеці!
Нагіра обвела всіх поглядом і спитала:
— Ви теж вірите в те, що оце сказав Тілокі?
Малена і Йоас кивнули головою.
— Скоріше, Нагіро! — промовив Йоас. — Прошу тебе!
Нарешті закивали головами й Меонок з Лороком.
— Розставляти пастки Норлін мастак, — кинула Нагіра.
Щойно Каїра пішла, Ярвен нишком підкралася до вікна. Обережно відслонила штору. І ще встигла загледіти охоронця, що саме завертав за ріг будівлі.
Вона якомога тихіше відчинила балконні двері й переступила поріг. Йоас таки мав рацію: коли Ярвен перелізла через поруччя і обережно спустилася на руках униз, а тоді, повиснувши, сплигнула на землю, балкон виявився не дуже й високим для дівчини, яка в школі на фізкультурі завжди одержувала добрі оцінки. Небезпека чигатиме на неї лише в тому разі, якщо сюди надто швидко повернеться котрийсь з охоронців.
Коли вона покотилася по гальці, камінчики жахливо зарипіли, і Ярвен уже злякалася, що розбудить увесь будинок. Одним-однісіньким стрибком вона доскочила до тисового куща, де мала сховатися й чекати, поки наспіє допомога. Йоас усе їй докладно описав.
До одягу їй там і сям почіплялися невеличкі камінчики, і вона обережно пострушувала їх долонею. Жодної подряпини, лише трохи боліла рука. Але бігти вона не заважатиме, і це головне.
Ярвен придивлялася до мансарди, намагаючись розгледіти, чи мигає там світло. Але вікно було темне. А що, як у Каїри нічого не вийшло? Що, як Нагіра не прийде?
Уже вранці, не пізніше, Тяркс виявить, що Ярвен зникла. Отоді вони й спустять собак.
— Ти це розумієш? — нагадувала їй Нагіра. — Якщо втечеш від них через балкон, то без нашої допомоги з парку не виберешся ще довго. Без нас ти взагалі звідти не виберешся! І про це знають і вони. Вони спустять собак, Ярвен, і що буде далі, краще тобі не розповідати.
Ярвен тільки похитала головою.
— Тому з кімнати тобі можна буде вислизнути аж після того, як ми відповімо на твій сигнал і ти впевнишся, що ми вже йдемо! — наказувала Нагіра. — Коли тричі прокричить уві сні птах, так і знай: це ми. А поки не почуєш нашого сигналу на знак того, що ми вже в дорозі, нікуди не рипайся! Бо якщо тебе знайдуть собаки, тобі гаплик.
Але вони не могли передбачити того, що оце сталося. Що чекати Ярвен доведеться зовсім не в кімнаті, хоч би якою небезпекою загрожувала їй втеча. Вона припала під кущем до землі.
Згодом почулися голоси. Вигуки, крики, тупотіння ніг по гальці, різкий, пронизливий свисток.
Ярвен ще глибше втислася в кущ і завмерла в очікуванні.
Щойно той пронизливий свисток вихопив Норліна з неглибокого, тривожного сну, він подався вниз. У голові гуло, пальці, коли він, не спиняючись, заходився зав’язувати на собі пояс халата, не слухались.
На важкій залізній огорожі, що оточувала парк і ховалася за високими кущами з внутрішнього боку, тепер повсюди спалахнули прожектори. Вони протинали захмарену ніч мовби широкими світляними просіками, повертали праворуч і ліворуч, поки в парку вже не лишилося жодного темного куточка. Безладно метушилися охоронці, тримаючи напоготові автомати.
— Ворота замкнено! — гукнув Больштрем. — Вона має бути ще десь тут! Спускайте собак!