Выбрать главу
На переміну цю чудесну Хтось крикнув: «Славно», хтось там плеснув, Та й той маленький гамір стих. Де ж одушевлення, де «браво»?! Новіна підсміхнувсь лукаво, А всі стоять ні в сих, ні в тих.
Поглянув я на Скоропада І враз взяла мене досада, Що князь ні вусом не моргнув. Чи знав він нашу таємницю Про деканівну смаглолицю І нас усіх тепер загнув?!
Недаром то ходили слухи В час світової завірюхи, Що Скоропад думки плете! Ніхто не знав, як з ним балакав, Чи він жартун, чи задавака, Чи може вірить сам у те?
І деканівна не змішалась, До Скоропада усміхалась, Та, як звернулась до отця, То усміх згас, як промінь сонця І встиду білі волоконця Покрили рум'янець лиця.
Отець Ігнат очима кліпав І ґудзики від ряси сіпав, І кривився, мов з'їв полин… Так, значить, це не мусулманка, А правовірна християнка!.. Пропала радість із хрестин!..
Кмітливий Обрядник Лелека Відчув, що грозить небезпека, Приємний настрій возьме чорт! Щоб розігнати сіру хмару, Вхопив до рук свою гітару І вдарив голосний акорд.
Усі Лелеку обступили, Бо голос мав звучний і милий І на гітарі був мастак. А він на лавку скочив живо, Ще бренькнув раз і всім на диво Не заспівав, а мовив так:
—..Чи пам'ятаєте той Веринь наддністровий, Що мов дідок перевеслом, Вперезаний старим ріки руслом, Дрімає на траві шовковій?! У тому Верині зробив нам Пан Біг ласку, І хоч була війна, та дав раз ніч, як казку…
Небо зазорене, мов закляте море, Дихало дивною тайною. Канули в безвісті рясні метеори, Краючи тихі небесні простори Смугою золотосяйною. Краяли, канули і безслідно мерли, Зорі над тим посміхалися, Що на дні неба, як казкові перли Порозсипалися… Десь, якась царівна, сном заворожена, Сном заворожена, морем перевожена, Перлове згубила намисто. Як тільки хвиля не затривожена, Міняться перли барвисто. Блідий князь ночі плив спокійний Через простори сині, Немов той лотос чародійний Ставом індійської святині… Чи пам'ятаєте смаглявих тих циганів, Що край свій на возах, а душу в скрипці возять, Що навіть золотих ненавидять кайданів, Що поглядом печуть і поглядом морозять?! Чи пам'ятаєте циганську їх музику, Той безпросвітний плач і розкотистий сміх, Кохання ніжне, пристрасть дику, І шепоти стежок і гамори доріг. Чи пам'ятаєте?! У тую ніч, казкову, дивну ніч Зневіреним родилися надії, Пригніченим спадав тягар із пліч, А старичкам сни снились молодії. А молодим величній гимн любови Співала в серці кожна капля крови. Чи пам'ятаєте?! Сьогодні ніч подібна до тамтої І ми, хоч старші, до тамтих подібні.
Блукає спомин ночі золотої, А в спомині снуються мрії срібні… Нехай тобі, шановна панно Олю, Нехай тобі, господарю наш милий Ця ніч зачне щасливу, добру долю І хай веде вас Янгол яснокрилий!»
Залопотіло, зашуміло, Мов стадо голубів злетіло, Немов прорвалася ріка!.. То гості так, що мали. сили, Кричали «Славно», «браво» били, Аж мліло горло і рука.
Котився гомін удолину, Під темну баню неба линув, Кружляв над замковим дахом, То відлітав, то знов вертався, Довкола вежі обвивався І кажанів проймав страхом…
Всміхалася достойна пара, З чола отцеві зникла хмара, Я очі з радости примкнув. Сердечний настрій знов між нами!.. А гомін плив і плив світами. Вкінці затих, мов потонув.
Настала тиша молитовна. Задумана, по вінця повна Рожевих снів, шовкових мрій. Вже спомини плили, як ріки… Та я здригнувсь, підніс повіки, Хотів кричати — й занімів.
Дивлюсь — нема ні гір, ні бору, Ні замку пишного, ні Збору. Довкола будень без обслон! Стою і думаю: Мій Боже, Чи дійсність це була, чи може — Фатаморгана?.. Мрія?.. Сон?!
1919–1922

Поема, її тло і автор

Українські Січові Стрільці — це не тільки перша в новітній історії України добровільна наша військова формація, створена на базі ідеології державної самостійности. Це не тільки той леґіон, який став переломовою подією в історії української політичної думки та в процесі творення психіки народу. Це не тільки хоробре військо, з рядів якого народились дійсно лицарі абсурду, які воювали за добру справу з малою надією, що самі зможуть врятуватися з тієї хуртовини. Українські Січові Стрільці перейшли до історії ще й тому, що з усіх формацій українського війська від 1914 року по кінець другої світової війни вони були таю формацією, яка дала багатий творчий вклад в ділянку духа, в українську культуру. Йдеться не тільки про окремих осіб, колишніх У. С. С-ів, які стали поетами, письменниками, журналістами, ученими, професорами, політиками, кооператорами, малярами і музиками, членами різних станів і професій, активних і провідних в своєму пізнішому житті, після прогри української визвольної війни. Йдеться про духа, який панував в рядах У. С. С-ів ще за їхньої активної військової служби. Звичайно, коли йшли бої, то настрій Усусусів не міг бути інший, як він є в усіх вояків світу — всі вони люди, які в таких моментах найвищої фізичної і психічної натуги діють і відчувають більшменш однаково, по-людському. Але тільки втишався гамір бойовища, У. С. С-и ставали таки якоюсь окремою громадою із цілком своєрідною психікою, яка створювала специфічну колективну атмосферу. Може на це складався факт добровільного служіння у тому війську всіх вояків і старшин, — і факт походження всіх з тієї «вужчої батьківщини», яка була мала обширом і де тому один одного знав і всі пожувались наче в одній сім'ї, — і факт, що всі вони зголосились у 1914 році до війська із трохи романтичним поняттям про Україну, — і те, що за першої світової війни таки ще дещо зберігались лицарські традиції боротьби з шануванням міжнародної конвенції про ранених, полонених, шанування життя і майна цивільних і т. п. нині анахронічні витребеньки.

Тому У. С. С-и були — романтиками. Без сантиментально-романтичного підложжя не могла б постати така багата стрілецька пісня, як вона постала в У. С. С-ах: нема рівної їй ні в одній іншій українській формації. І тільки серед Усусусів могла зродитися ідея такого не-то товариського гурту, не-то лицарського ордену, як Залізна Острога, і тільки серед У. С. С-ів могла існувати така поява, як Цяпка-Скоропад. Просто годі уявити собі, щоб щось подібне могло було статися в Синій або Сірій дивізіях, створених заходами Союзу Визволення України за першої світової війни, або в полку, чи корпусі київських Січових Стрільців, в Запорізькій дивізії, чи будь-котрій складовій частині Армії УНР, — в Українській Дивізії під кінець існування німецької армії, чи в УПА, яка з нинішньої перспективи, може, подобає на романтику, але тоді, в страхітливій дійсності боротьби проти двох могутніх ворогів, не знаходила місця для романтичних поривів.