Відзначається великим природним гумором і даром оповідання. Звик ділити людей на «інтеліґентних» і «неінтеліґентних інтеліґентів» — і подає собою зразковий приклад на «інтеліґентного інтеліґента». Глибоко в ньому розвинений змисл дійсного і правильного, що його американці зовуть «коммон сенс». Має водночас тонке вичуття для справ одиничної і громадської етики й зрозуміння між «можна» та «не можна». Завдяки цим своїм прикметам був глибоко шанований в західньо-українському громадянстві мім двома світовими війнами і під його довгорічним головуванням «Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка» у Львові (ТОПІЖ) здобуло собі поважне місце в зорганізованій громаді. Впродовж двох років був головою Спілки українських журналістів в Америці ССУЖА), довгі роки членом Управи Літературно-мистецького Клюбу в Ню Йорку і є членом Дирекції й Редакційної Колегії В-ва «Червона Калина» від початку її відновлення в Ню Йорку за передвоєнним львівським зразком. Зберіг непослабнутий найглибший сантимент до вояцького минулого. Сатирично-романтична поема «Скоропад», хоч і написана багато раніше, є виявом того й теперішнього сантименту її автора.
Усі твори подібного жанру вимагають ілюстрацій. Вгорі згадано вже, що у проекті видання «Скоропада» у Львові бралося на увагу Івана Іванця, як ілюстратора. З-посеред живучих мистців у вільному світі немає кращого кандидата на ілюстратора такої сатирично-романтичної поеми, як Едвард Козак, ґльорифікатор Українського Стрілецтва та водногас сам сатирик, який у своїх творах спеціяльно плекає ґротеску, — своєрідну жартівливу форму мистецького вислову. Трудно навіть уявити собі видання «Дон Кіхота» Сервантеса, Андерсенівських байок, «Серця'' Д'Амічіса, твори Жюля Вернеги, оповідання Едґара Аллана По — без ілюстрацій. Ілюстрація становить там не тільки тло й пояснення, а нероздільну частину твору, заокруглює його, унагляднює, додає блиску. Таке видання перестає бути «книжкою» — це настільний альбом, що його з насолодою читається, але й оглядається.
Ню Йорк, червень 1965.
Іван Кедрин
Примітки:
*) Принаджений темою Цяпки написав про нього поему Антін Лотоцький, яка вийшла у Львові, у В-ві Червона Калина, у 20-их р. Тут ніде її не можна знайти. Крім спільного героя, поема Романа Купчинського не має з тамтою нічого спільного.
**) Ввесь інформаційний матеріял до цих вступних завваг про Залізну Острогу і Цяпку дістав автор від Романа Купчинського. З рукописом кінцевого слова познайомився також Лев Лепкий.
Незнаний стрілецький твір
У «Календарі Червоної Калини» за 1937 рік, у Львові, появилась була стаття під повищим заголовком, присвячена незнаному тоді творові Романа Купчинського «СКОРОПАД». Автор тієї статті «І. І.» — це покійний артистмаляр Іван Іванець: в інформаційному нарисі Івана Кедрина, що поміщений у цій книжці, згадується про те, що Роман Купчинський передав під кінець 20их років рукопис «Скоропада» І. Іванцеві, який той рукопис — загубив.
Однак, видно, Іванець затямив, чи записав собі дещо, бо наводить цілі уступи з поеми Р. Купчинського. Проте ті цитати, наведені І. Іванцем не є тотожні з нинішнім текстом «Скоропада». А втім, ми рішили передрукувати з «Календаря Червоної Калини» за 1937 рік статтю Івана Іванця, як доказ, що вже тому близько 30 років у Львові, на два роки перед вибухом другої світової війни, в колах колишніх Українських Січових Стрільців було бажання видати поетичний твір Романа Купчинського, — задум, здійснений щойно тепер в Америці! До речі: стаття І. Іванця в «Календарі Червоної Калини» була ілюстрована прегарною карикатурою Цяпки-Скоропада — рисунок колишнього Українського Січового Стрільця, знаменитого графіка Осипа Сорохтея, — та фотографічною знімкою «Великий комтур Цяпка-Скоропад і Лицарі Залізної Остроги пращають гостя, чет. М. Гаврилка». — Видавництво.
Серед стрілецьких поетичних творів є один, досі невиданий і тому майже нікому незнаний. Переховується він у манускрипті та треба мати надію, що діждеться друкарської машини, мимо того, що автор не докінчив його. Цим твором є «Скоропад», а його автором Роман Купчинський. Знаючи цей твір з уривків і з переповідання, попросив я в автора дозволу прочитати «Скоропада» і написати про неї в календарі. Поетична повість на пожовклих зшитках починається похвалою Комарнянщини:
У своїх оповіданнях Цяпка-Скоропад нераз згадував про свій рідний закуток — Комарняншину куди його предки мали забристи з Полісся вигнані з Києва московськими опричниками.
Поет переніс річку Смотрич в околиці Комарна поставив над її берегом, замок поселив там князя Цяпку Скоропада з прибічним лицарством і масою слуг, окружив замок ровом, підніс зводжені мости і там казав відбутися цікавій події. З'їздові лицарства Залізноі Остроги на лицарське свято і заручинам Скоропада з перською княжною.
Поема писана шестирядковими строфами ритмом Енеіди Котпяревського і поділена на три дії три дні.
В першім дні під'їзджає конем під замок сам поет як стрілецький трубадур з ґітарою через плече і з порученням високопоставленої особи у кишені.
Поета впускають на замкове подвір'я і там бере його в опіку молоденький пазь та веде в гостинну кімнату. З князем покищо не можна бачитись, бо князь саме пообідав та ляг відпочити.
Поет причепурюється щоб гідно стати перед лицем визначноі особи. Офіційна зустріч відпала, бо поет вийшов оглянути подвір'я і там стрінувся з князем. Там князь Скоропад годував голуби. Варто заподати опис його особи:
Колишній великий комтур Лицарства Залізної Остроги пізнає давнього товариша зброї дуже радіє, розпитує про других і з цікавістю слухає історій які йому розказує поет. Цю частину твору читається з незвичайним зацікавленням бо твір постає під час війни, і а його акція ведеться у майбутніх мирних відносинах власної державности. Ми довідаємося: