А дальше:
По розмові з князем і смачній вечері поклався поет на супочинок. Замки і старовинні палати мають, як відомо, ту прикмету, що ночами снуються там мари і бродять покутуючі духи. Це лихо не минуло і поета. Перед ним з'являється дух російського генерала. Поет довідується про любовну історію з часів, коли Скоропад враз з УСС прибув до Одеси. Наслідок історії — смерть генерала та зневіра Цяпки-Скоропада в жіноцтво.
Друга частина твору розпочинається прегарним, справді високопоетичним описом ранку. Потім запізнаємося зі складним родинним гербом, в якому:
Та беремо участь у сніданні, що його споживає поет враз з князем і його почотом. Між приявними пізнає поет свойого не одного добре знайомого з війни. По сніданні показує сам князь поетові своє господарство: коні. корови і інші домашні звірята. Довідуємося про цікаві звіринні родоводи. Між кіньми нащадок клячі, яка колись несла на собі Володимира Великого, коли він відвойовував червенські городи. Між расовою худобою є бичок, що походить у простій лінії від бугая, якому Урзус (з повісти «Quo Vadis») ще за цісаря Нерона скрутив карк у колізею.
Між тим счинилася на замку метушня. Причиною — велика курява, що встала далеко на рівнині. Вдарили на трівогу, бо ану ж це:
Витискають величезний далековид і сам князь крізь нього розглядає з мурів приїздців.
Показується, що то стрілецька братія — Лицарі Залізної Остроги їдуть до князя в гостину. На переді кавалькади:
Князь виїзджає назустріч, радісні вигуки, привіти і пісні. Все товариство вганяється на замок. Тут гості розходяться по гостинних кімнатах, щоб переодягтися та відсвіжитися, а вкінці всі стрічаються за вечерею. Під час вечері приїзджають якісь чужинці. Спершу їх ніхто не пізнає, щойно згодом показується, що це лікар УСС др… Свідерський і отаман Букшований з якоюсь персіянкою. (Оба вони, свого часу, втікли з російського полону в Персію і там зазнали чимало пригод). Один з них називається Абдулаг Свідерко-Хан, а другий Бен-Абі-Букш-Бей князь Шірасса. Персіянка закрита заслоною будить цікавість не тільки в гостей. Сам Скоропад, хоч великий ворог жінок, інтересується нею, а далі й розкохується в ній.
Вечір оповив замок враз з чудовим парком, гості вийшли подихати чистим повітрям… Великий місяць викотився на небо. Під впливом настрою лицар Льоньо виголошує імпровізацію про одну таку прекрасну ніч, давнодавно, бо під час світової війни у Верині над Дністром.
Згадував лицар Льоньо ту веринську ніч з усією її красою. із музикою циганів «що край свій на возах, а душу в скрипці возять, що поглядом палять і поглядом морозять''… Згадували з ним усі і Скоропад і решта гостей.
Князь Скоропад так розкрохмалився, що освідчився персіянці. але зажадав, щоб вона приняла христіянство. Вона спершу не хоче, але по розмові при керниці з колишнім духовником УСС, о. Макарієм, годиться змінити віру.
Відбувається ще збір Лицарства Залізної Остроги.
Він скликав Лицарство на збори, а князь Скоропад — великий комтур закону — відкрив їх, стукнувши тричі булавою.
Ціла історія має свій «happy end» (добре закінчення), ним є заручини Скоропада з персіянкою. Вони відбуваються третього дня. Виявляється, що персіянка це в дійсності донька недалекого священика і віддавна кохається у князеві. А що князь, через різні трагічні досвіди, ненавидить жінок, то нещасна дівчина не має надії вийти за нього. Щойно два колишні втікачі з російського полону: др. Свідерський і от. Букшований помагають їй, переодягнувши її за персіянку.
Ось і зміст «Скоропада», твору, що варта б його докінчити та видати з ілюстраціями, які скріпляли б ще гротесковий характер твору. Твір цей знамените зображує постать українського Дон-Кіхота. Твір надиханий дружніми настроями, добрими бойовими надіями, якими жило Українське Січове Стрілецтво.