На початку жовтня, коли збіжжя було заскиртоване, а подекуди й обмолочене, зграя голубів, блиснувши при сонці, збуджено приземлилася на Скотохуторі: Джонс зі своїми людьми та півдюжиною добровольців з Фоксвуда й Пінчфілда, розчинивши ворота, прямують до ферми. Всі вони озброєні палицями, а Джонс тримає в руці ще й револьвер. Без сумніву, вони збираються відбити ферму.
Такого чекали давно й добре підготувалися. Сноубол, який встиг вивчити знайдену в домі стару книжку про галльську кампанію Цезаря, взяв на себе організацію оборони. Накази так і сипались: за кілька хвилин усі були на місцях.
Щойно люди дісталися будівель, як Сноубол завдав першого удару. Всі тридцять п’ять голубів стали ширяти над головами нападників, застуючи їм овид, і, доки люди від них відмахувалися, гуси, вискочивши із засідки за парканом, безжально щипали їх за ноги. Але це був тільки легкий маневр з метою дезорганізувати противника, бо від гусей люди відбилися палицями. Тоді Сноубол ввів у дію другу лінію нападу. Мюріель і всі овечки, яких він очолив особисто, рвонули вперед, штовхаючи та гамселячи людей якомога сильніше, а Бенджамін, виписуючи кола, цілив у них копитами. І знов люди з їхніми кілками та обкутою залізом взувачкою виявилися оборонцям не по зубах. Сноубол дав сигнал відходу, й всі тварини повискакували у двір.
Нападники радісно залементували. Бидлюки, як і належало, напудились — лишилося закріпити перемогу. А Сноубол тільки цього й чекав! Коли люди відбігли достатньо далеко від входу, три коняки, три корови й свині, які зачаїлися в бузині за короварнею, вдарили ворогу в спину, а Сноубол кинувся на Джонса. Куля з його револьвера залишила кривавий слід на спині кабана і на місці вклала одну з овечок. Не згаявши й миті, важенний кабан ввігнався в колишнього господаря, аж той гепнувся на купу гною, впустивши свою зброю. Та найгрізніше видовище являв собою Боксер: здиблений та запінений, він вимахував підкутими копитами, й перший його удар вмісив у багно конюха з Фоксвуда. Всі ж інші, покидавши те, з чим прийшли, в паніці заметалися двором, а їм навздогін звірі давали духопеликів хто як міг. То було справжнє свято помсти! Навіть кішка стрибонула на плечі скотаря й вчепилася йому у шию, аж той заревів не згірш від бугая. Нарешті, знайшовши вихід, люди всі разом викотилися з двору й чимдуж вдарили в ноги. Всього-на-всього якихось п’ять хвилин тому вони ступали на територію ферми, а вже мусили тікати під гусяче гелготіння.
Але один лишився у віддаленому кінці двору. Боксер копитом обережно старався перевернути конюха, що лежав ниць.
— Він мертвий, — з безмежним сумом мовив Боксер. — Я не хотів цього. Я забув про свої підкови. Але хто мені повірить, що я справді цього не хотів?
— Не розслаблюватися, товариші! — заволав Сноубол, чия рана ще кривавилась. — На війні як на війні. Хороша людина — це мертва людина!
— Я ні в кого не хотів відбирати життя, хоч би й в людини, — повторив Боксер з очима, повними сліз.
— А де Моллі? — похопився хтось.
На фермі зчинилася метушня: адже люди могли покалічити її або ж полонити. Втім, Моллі незабаром виявили у власному стійлі, де вона по вуха запорпалася у сіно. Біла кобилка дременула з поля бою, як тільки в хід пішла зброя. Доки з нею розбиралися, мертвяк ожив і благополучно ізслизнув з двору.
Аж тоді всіх перейняла радість перемоги: кожний, стараючись перекричати інших, розповідав про власну звитягу. Було піднято прапор, а «Тварини Англії» стільки співали, що й лік тому втратили; загиблу овечку поховали з почестями і на її могилі посадили кущ глоду. Сноубол виголосив промову, в якій закликав ніколи не жаліти себе, боронячи.
Одностайно було ухвалено затвердити воїнську нагороду «Тварина — Герой Першого класу», яку негайно вручили Сноуболу та Боксеру. Це була бронзова медаль (їх скільки завгодно валялося серед різного мотлоху в коморі), якою раніш прикрашали коней в святкові та недільні дні. Було встановлено ще й нагороду «Тварина — Герой Другого класу», якої посмертно удостоєно загиблу овечку.
Довго сперечалися про те, як назвати цей вікопомний бій. Врешті спинилися на Битві біля короварні, бо найвирішальнішу засідку було зроблено саме там. Пістолет містера Джонса валявся в багні, а тварини знали, що на фермі є запас патронів. Віднині ця зброя мала зберігатися біля підніжжя прапора, будучи артилерією. Стріляти з неї належало двічі на рік: 12 жовтня, в річницю Битви біля короварні, і в день сонцестояння, відзначаючи ювілей Повстання.