Розділ V
Настала зима, і вигляд у Моллі став знудьгований. Вона постійно спізнювалася на роботу, виправдуючись тим, що проспала; попри чудовий апетит, скаржилась на здоров’я й шукала приводу втекти до колоди з водою, де застигала, вдивляючись у власне відображення. Однак, схоже, все було куди серйозніше. Одного разу, коли Моллі, жуючи сіно, трюхикала двором, до неї підійшла Кловер.
— Моллі, — сказала вона, — я маю щось тебе спитати. Сьогодні вранці я бачила, як ти дивилася крізь огорожу, що відділяє Скотохутір від Фоксвуда. По той бік стояв один з помічників містера Пілкінгтона. І — я була далеченько від вас, але певна, що очі мене не підводять, — він щось казав тобі, а ти йому дозволяла чухати свій ніс. Що це означає, Моллі?
— Це вигадка! Я там не була! Вигадка! — залементувала Моллі, хвицяючи та риючи копитами землю.
— Моллі! Глянь на мене. Чи даси ти мені слово честі, що та людина не чухала тобі носа?
— Це брехня! — повторила Моллі, ховаючи очі. Наступної миті вона крутнулася й галопом помчала в поле.
Кловер замислилась. Потім мовчки подалася в стійло Моллі й перетрусила копитами солому. В ній були ретельно заховані мішечок з битим цукром й пучок різнобарвних стрічечок.
А через три дні Моллі зникла. Кілька тижнів ніхто не знав, де вона, а потім голуби повідомили, що бачили її по той бік Уїлінгтона. Вона стояла біля шинку, запряжена в маленьку чорно-червону бідарку, і огрядний червонопикий чолов’яга в картатих бриджах та гетрах чесав їй ніс і годував цукром. На лобі в Моллі була червона стрічечка, й вигляд вона мала цілком щасливий. Більше про неї не згадували.
В січні припекли морози. Земля дзвеніла, як залізо, поля спорожніли. Тепер тварини зустрічалися здебільшого в стодолі, й свині були заклопотані тим, що планували роботу на наступний рік. Усі розуміли, що, хоча насущні питання мають вирішуватися більшістю голосів, генеральну лінію визначають найрозумніші мешканці ферми. Така заведенція була бездоганна, поки не почались суперечки між Наполеоном та Сноуболом. Коли один пропонував засівати лани ячменем, то другий безапеляційно твердив, що більшість площ має піти під овес; коли один казав, що оці поля підуть під буряки, то другий заявляв, що там може рости будь-що, окрім городини. У кожного були свої послідовники, й між ними замалим не доходило до бійки. І коли на Асамблеях гору брав Сноубол завдяки мистецтву говорити, то Наполеон перемагав у кулуарах. Особливо він подобався овечкам. Часом на Асамблеях, хай там хоч що відбувалося, вони починали хором або ж кожний окремо мекати: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано!» — і на цьому все кінчалося. Було помічено, що ця самодіяльність збігалася з найпатетичнішими промовами Сноубола.
Сноубол ретельно вивчив кілька старих номерів журналу «Фермер і тваринник» і мало не репався від планів нововведень та перебудов. Він як знавець говорив про дренаж, силосування, компост, розробив складну схему, за якою тварини мали доставляти свій гній одразу на поля кожного дня в інше місце, що давало можливість ощадити на транспорті. Наполеон не зацікавився схемами, а спокійно сказав, що Сноубол захоплюється дурницями. Схоже було — Наполеон чогось вичікує. Однак усі ці суперечки здалися марничкою, коли постало питання про вітряк.
На довгому пасовиську недалеко від будівель був невеликий пагорб, найвищий на фермі. Дослідивши грунт, Сноубол заявив, що це найкраще місце для вітряка, який крутитиме динамомашину й забезпечить ферму електрикою. Можна буде освітити й зігріти взимку стійла, працюватимуть циркулярка, січкарня, а можливо, й буряковимішувач та апарат для механічного доїння. Худоба ніколи не чула про щось подібне — ферма була занедбана, — і тільки очі витріщали, коли Сноубол розгортав перед ними картини роботи фантастичних машин, які все візьмуть на себе, а життя мешканців ферми минатиме в прогулянках по луках, інтелектуальних вправах та дружніх бесідах.
Через кілька днів плани Сноубола набули завершеності. Деталі він запозичив з трьох книжок, які належали містеру Джонсу: «Тисяча корисних дрібниць для дому», «Кожний сам собі муляр» та «Електрика для початківців». Свої задуми Сноубол втілював під дахом приміщення, яке колись було інкубатором і мало гладенький дерев’яний поміст, зручний для малювання. Там він сидів годинами. Час від часу зазирав до книжки, пригніченій на потрібній сторінці камінцем, і затиснутою між ратицями крейдочкою креслив лінію за лінією, порохкуючи від задоволення. Потроху його план втілився у безліч зображень технічних деталей, які вкрили підлогу: на інших тварин це справляло велике враження, хоч вони нічого й не розуміли. Подивитися на творчість Сноубола хоч раз на день приходили всі мешканці ферми, навіть гуси та кури. Тільки Наполеон, який від самого початку був проти вітряка, тримався осторонь. Втім, одного разу він зрадив свої звички: ступаючи де запопало, роздивився креслення, рохнув, відставивши ногу, помочився і мовчки вийшов.