Ось так одного разу Верескун оголосив, що кури, які традиційно розсілися навколо нього, віднині зобов’язані здавати всі свої яйця. Через Уїмпера Наполеон уклав контракт на експорт чотирьох сотень штук щотижня, аби на виручені гроші купити збіжжя. Це дасть можливість усім протриматися до літа, коли умови поліпшаться.
Почувши це, кури зчинили страшенний лемент. Так, їх попереджували, що від них можуть зажадати жертви, але ж не аж такої. Вони вже приготувалися висиджувати курчат на весну, і саме тепер забирати в них яйця — те саме, що вбивати. Вперше після вигнання Джонса на фермі спалахнуло щось подібне до бунту. Кури, котрих очолили три молоді чорні конорки, вирішили не дати здійснитися наполеонівським планам. Яйця вони нестимуть на бантинах, щоб ті звідти падали й розбивалися. Та не на такого натрапили! Наполеон наказав не годувати бунтарок і карати на горло кожного, хто посміє поділитися з ними бодай зерниною, а виконавчі обов’язки покласти на собак. Кури трималися п’ять днів, а потім повернулися до годівниць. Дев’ятеро з них встигли померти, їх закопали в саду, оголосивши при цьому, що життя їм вкоротила бешиха. Уїмпер нічого не чув про цю подію, яйця старанно визбирувалися, і раз на тиждень бакалійник приїздив фургоном та забирав їх.
Сноубол не давав про себе знати. Казали, що він переховується на котрійсь із сусідніх ферм — чи у Фоксвуді, чи у Пінчфілді. На той час Наполеону вдалося поліпшити стосунки з сусідами — завдяки колодам, які років з десять лежали у дворі. Звісно, за такий час деревина дійшла до кондиції, і всі фермери навперейми прицінювалися до неї, Наполеон не знав, кому віддати перевагу. Тільки-но він домовлявся з містером Фредериком, як стало відомо, що Сноубол живе у Фоксвуді, — переключався на Пілкінгтона — Сноубол знаходив прихисток у Пінчфілді.
Напровесні з’ясувалося, що ночами Сноубол буває на Скотохуторі й від цього на тварин напало безсоння. Та і як його спати, коли в темряві їхній лютий ворог краде збіжжя, перекидає відра з молоком, товче яйця, витоптує посіви та обдирає кору на фруктових деревах. Тепер усім було ясно як божий день, що їхні біди на совісті Сноубола. Коли забивалися труби, ламалася віконна рама, то кожний напевне знав, чиїх це копит діло. Сноубол, звичайно ж, викрав і ключ від комори. Чомусь це спільне переконання не схитнулося й тоді, коли ключ було знайдено під мішком із борошном. Корови в один голос заявили, що варто їм склепити очі, як Сноубол прокрадається до стійла й починає їх доїти. Всі сходилися на тому, що й щури, які особливо дошкуляли цієї зими, виконують завдання Сноубола.
Наполеон вирішив особисто розслідувати діяльність цього негідника. В супроводі собак — усі тварини ступали за ними на належній відстані — він ретельно оглянув фермерські будови та обнюхав навколо них землю. Зазирнув до кожного куточка в стодолі, короварні, курнику, на городі… «Сноубол! — нараз заревів Наполеон так, що тварин обсипало приском. — Він був! Тут його дух!» Собаки ощирились.
Сноубол почав викликати у мешканців Скотохутора містичний жах: здавалося, його дух бродить навколо, вергаючи на їхні голови всі біди. Увечері їх скликав Верескун.
— Товариші! — гукнув він, не приховуючи свого хвилювання. — З’ясувалися жахливі речі! Сноубол продався Фредерику з Пінчфілда, вдвох вони вирішили відібрати у нас нашу ферму. Сноубол проведе сюди Фредерика тією діркою, у яку лазить сам. Та не це найважливіше. Ми гадали, що причиною падіння Сноубола були його марнославство та внутрішня порожнеча. Але ми помилилися, товариші! Від самого початку Сноубол був таємним агентом Джонса! Це неспростовно доведено документами, які він не встиг заховати і які ми щойно виявили. Гадаю — тепер багато що стало зрозуміло, товариші. Хіба ми не пам'ятаємо, як він ставав на дорозі нашій славній перемозі у Битві біля короварні?
Худоба остовпіла. Трагедія з вітряком — це можна було пояснити підступністю Сноубола. Але хіба не він вів їх на битву, хіба не він командував ними і надихав власним прикладом, — навіть куля з Джонсового револьвера не спинила його? То як же Сноубол міг бути на боці Джонса? Навіть Боксер, у якого ніколи не виникало ніяких сумнівів, був вражений. Він ліг, підібрав під себе ноги, заплющив очі.
— Я в це не вірю, — сказав після тяжких роздумів. — Сноубол мужньо бився біля короварні. Я сам це бачив. І хіба не його ми удостоїли звання «Тварина — Герой Першого класу»?