Незабаром виявилося, що власником колод стане містер Пілкінгтон, та й взагалі було укладено угоду про постійний товарообмін між Скотохутором і Фоксвудом. Тварини не довіряли Пілкінгтону — адже він людина! — і все ж таки це було краще, аніж Фредерик, якого боялися й ненавиділи. По тому, як літо догоряло, а стіни вітряка зростали, ширилися чутки про підготовку нового підступного нападу. Казали, що Фредерик найняв аж двадцятеро помічників, озброївши їх вогнепальною зброєю, що він дав хабара поліції та магістрату, а відтак, якщо йому вдасться захопити Скотохутір, ніхто за них не заступиться. А як жорстоко цей панок поводиться зі своїми тваринами! Він шмагав стару конячину, доки та не померла, він кинув собаку у вогонь, він морить голодом корів, а вечорами розважається півнячими боями, прив’язавши до когутячих лап леза. Худоба не могла спокійно чути про збиткування з їхніх товаришів. І часом лунали заклики зібратися й першими напасти на Пінчфілд, аби прогнати людей і дати волю тваринам. Та Верескун радив уникати непродуманих дій і цілковито покладався на мудру стратегію Товариша Наполеона.
Однак ніхто нікому не заборонить мати певні настрої. Одного недільного ранку Наполеон з’явився в стодолі й заявив, що він ніколи не збирався продавати колоди Фредерику, бо взагалі має за недостойне для порядної свині діло вести переговори з таким негідником. Голубам, яких так само посилали поширювати вістки про Повстання, було заборонено залітати у Фоксвуд; окрім того, гасло «Смерть Людству!» замінили на «Смерть Фредерику!» Під осінь була викрита ще одна диверсія Сноубола: виявилося, що під час своїх нічних візитів він навмисне засмічував посівне насіння, через що поля заросли бур’яном. Гусак, який був до цього причетний, визнав перед Верескуном свою провину і вкоротив собі життя, ковтнувши ягоди пасльону. Тепер тварини остаточно впевнилися, що Сноубол ніколи не удостоювався ордена «Тварина — Герой Першого класу». Це була не більш як легенда, що її після Битви біля короварні пустив гуляти світом сам Сноубол. Він не просто не дістав ніяких нагород — він був підданий обструкції за ганебну поведінку під час бою.
Осінь випала, мабуть, найтяжчою з усіх можливих, зате будівництво млина було завершене. Звичайно, ще належало дістати обладнання, і Уїмпер вів на цей предмет якісь переговори, але що це важило? Попри всі перешкоди, попри брак досвіду, попри примітивне обладнання й зраду Сноубола, вони вклалися в запланований строк! І стіни тепер були такі, що їх могла зруйнувати лише вибухівка. У тварин де й бралися сили, коли вони починали думати про те, який трудовий подвиг здійснили та як зміниться їхнє життя, коли зрушать з місця крила вітряка, а дротами потече електрика. Забувши про втому, вони з переможними вигуками гасали й стрибали навколо новобудови. Наполеон з’явився у супроводі ескорту, щоб прийняти роботу. Він подякував худобі за самовіддану працю й оголосив, що вітряк носитиме його ім’я.
Через два дні відбулися позачергові збори в стодолі. Тваринам аж мову відібрало, коли вони довідалися, що Наполеон продав деревину Фредерику і завтра по неї приїде вантажівка. Отже, дружні стосунки з Пілкінгтоном були нещирі?
Усі контакти з Фоксвудом припинили, голубам наказали обминати Пінчфілд, а гасло «Смерть Фредерику!» поміняти на «Смерть Пілкінгтону!» Наполеон запевнив тварин, що чутки про можливий напад на Скотохутір не мають ніяких підстав, а жорстокість Фредерика дуже перебільшена. Все це плітки, які розпускав не хто інший, як Сноубол, котрий і ратицею не ступав на землю Пінчфілда, а жив у надзвичайних розкошах на подачки від Пілкінгтона у Фоксвуді й тільки у Фоксвуді.
Інші тварини нічого не могли допетрати, зате свині були у захваті від тактики Наполеона. Демонструючи дружбу з Пілкінгтоном, він змусив Фредерика підняти ціну за колоди до двадцяти фунтів. Найбільше ж мудрість вождя виявляється в тому, сказав Верескун, що він не вірить нікому з людей, навіть Фредерику. Фредерик хотів всучити йому папірець, який зветься чеком, — за нього нібито можна одержати гроші. Але Наполеону памороки не заб’єш! Він візьме плату лише справжніми п’ятифунтовими папірцями, ще й до того, як по деревину приїде вантажівка. Буде на що закупити обладнання!
Тим часом колоди куди й поділися, а тварин знов скликано до стодоли. Обвішаний усіма своїми нагородами, блаженно усміхнений Наполеон розклався на узвишші: поруч нього стояла коробочка з-під китайського чаю, куди були складені гроші. Вервечкою тварини проходили повз неї, й кожний міг помилуватися спільним багатством. Боксер тицьнув у коробку ніс: біленькі папірці заворушилися від його подиху.