Засмучена, вона підвелася, взяла скрипку, тепло одяглася й вийшла. Холод щипав за шкіру, і сльози проклали дві крижані борозни на її щоках. Ноги привели її до церкви, вона ввійшла. Олена сіла на останній лавці в глибині нефа. Священники ковзали, наче тіні, готуючи вівтар до опівнічної меси. Вона стала навколішки. Плакала й молила Господа привести до неї батька. Саме він був їй потрібний. Хіба ж Різдво не день для дива?
Перші ноти Minuit, chrétiens[8] прорізали тишу святого місця. Вони здійнялися аж до арок мирної церкви. Скрипалька дістала свій інструмент й акомпанувала органісту. Вони часто грали разом, і сьогодні ввечері вона приєдналася до нього на лекторії для опівнічної меси. Допоки вона віддавалася музиці, її думки линули до Калуша. У великому батьківському будинку потріскував вогонь і в повітрі плавали приємні запахи спецій. Голос Антона долинув до неї так ясно, наче він був поруч. «Кожна проблема має своє розв’язання, — сказав він. — Наша сім’я нікого не кидає напризволяще. Тобі достатньо пошукати — і ти знайдеш».
Органіст грав Тиху ніч[9], знамениту різдвяну австрійську пісню, яку написав Йозеф Мор, священник з австрійських Альп. Молода жінка заплющила очі й отримала подих свого краю, як відповідь на її запитання. «Довіряй життю», — десь глибоко прошепотів голос, схожий на голос її матері.
Олена відчула в собі нову силу. Вона пішла в холод, до бідної квартири, яку вони з братом ділили з Тефаняками. Під ногами скрипів сніг, і місяць, який ще низько стояв над горизонтом, заливав Монреаль синюватим світлом. Був переддень Різдва, вечір. Створений для щастя, а юна українка плакала, одна в чужій країні.
Раптом, поруч неї з тіні з’явився чоловік і схопився за ручку футляра від скрипки.
— Пусти, — закричала вона, намагаючись вирвати футляр із його рук.
Олена тримала його з усіх сил та злодій не відпускав, і ручка порвалася. Вона впала горілиць, випустивши інструмент, ударившись головою об землю. На якусь мить Олена втратила зв’язок із реальністю. Коли отямилась, зрозуміла, що скрипки немає. Із запамороченою головою вона незграбно намагалася підвестися. Над нею у світлі місяця проступив чоловічий силует. Вона налякалася, перш ніж зрозуміла, що то кюре Бельвілль.
— Я нагодився вчасно, — сказав він, простягаючи їй руку допомоги. — Той поганець відірвав ручку від вашого футляра, і вона теліпається. Ходімо у пресвітерську, думаю, я зможу її полагодити.
Тремтячи, Олена пішла за пастором.
— Мені було так страшно, і я почуваюся такою одинокою! Бачите, мені варто зробити всього кілька кроків одній, без супроводу, щоб на мене напали.
— У Монреалі страшенна бідність, — зауважив церковник. — Той крадій хотів отримати трохи грошей, продавши ваш інструмент. Якщо вам потрібно вийти, хай вас супроводжують Ліна чи Поліна. І ви супроводжуйте їх так само. Нікому з вас не варто ходити по одинці.
— Сьогодні я дізналася, що наступної весни Ліна з дітьми, можливо, зможе приєднатися до чоловіків, яких триматимуть в Абітібі. Я питаю себе, що стане зі мною й Віталієм...
— Не тривожтеся завчасно, — заспокоїв її кюре, — ще нічого не відомо достеменно. В’язнів ще не відправили. Довіртесь Богу, Батьку нашому Небесному. Він ніколи не кине своїх ягнят. Вирішення ваших труднощів знайдеться, коли настане час.
Знайшовши викрутку і тюбик клею, він оглянув те, що мав ремонтувати. За кілька хвилин він повернув футляр власниці.
— На щастя, ваш футляр якісний. З одного боку ручка витримала, і він знову як новий.
Олена подякувала й підвелася, щоб іти.
— Зачекайте. Я візьму пальто і проведу вас до Тефаняків. Приходьте, якщо вам буде потрібна моя допомога. Я тут для своєї пастви.
Кілька годин по тому парафіяни зібралися на опівнічну месу. Разом з органістом Жаном-Полем Олена супроводжувала хор, який щойно виконав Minuit, chrétiens. Чарівне звучання! Сидячи на лекторії, Віталій захоплено дивився на старшу сестру. Постать її вирізнялася у світлі свічок, і йому пригадувалося найкраще з Різдвяних ночей у Калуші. Найбільше йому хотілося, щоб різдвяна магія повернула йому батька, але його бажання, здається, загубилося посеред гуркоту гармат, що лунав над його країною. Витягнувши з-під пальта світлину, що поцупив із наплічника Олени, він усміхався батькам. Звук скрипки нагадав йому, що Олена опікується ним і нікому не дозволить заподіяти йому щось зле. Йому пригадалися щасливі миті: ніч, щоб якось зігрітися, він тулиться до неї в ліжку, у якому вони сплять разом. Іноді Олена плакала уві сні, і тоді наставав його час турбуватися про неї. Він обіймав її і пестив обличчя, щоб заспокоїти.
8
Minuit, chrétiens — відома французька різдвяна пісня, автор Пласід Каппо. Виконується на Різдво у католицьких церквах.
9
Тиха ніч (нім. Stille Nacht) — християнська різдвяна пісня, яку написав композитор і церковний органіст Франц Грубер в Австрії 1818 року.