— Так, — відповів чоловік, схвильований таким питанням своєї доньки. — Пам’ятаєш, перш ніж піти, вона казала нам, що достатньо тільки поглянути на небо, а вона завжди буде там, щоб піклуватися про нас.
Олена звела очі до гарно освітленого склепіння над залою.
— Я гратиму для тебе, мамо, — прошепотіла вона.
Побачивши, як палахкотять іскорки щастя в погляді його дитини, Антон ніжно пригорнув її до себе. Вона була ще надто юна й недосвідчена, щоб перебратися до Відня й жити самостійно. Але відточеність її мистецтва минула цей етап. На щастя, він знайшов для неї прекрасний сімейний пансіон, і господиня, пані Юліа Ґрубер, пообіцяла за додаткову платню супроводжувати її на репетиції й концерти. Олена була артисткою, яка часто губилася у власних мріях. Іноді вона навіть забувала, котра година, і тоді їй доводилося бігти, щоб встигнути на заняття в школу. Після смерті її мами Антон лишився сам на сам із завданням ростити цю дитину з розвинутою уявою, в той час як сам був раціоналістом. Але він був певен, що добре зіграв цю роль. Наділене від народження пристрасною натурою, його дитя розвинуло в собі соціальні навички, які їй знадобляться, коли вона пізніше посяде належне їй у суспільстві місце. Звичайно, вона завжди розраховувала на нього в організації свого життя, і їй бракувало впевненості. Він також попередив пані Юлію, що його донька потребує особливої уваги. Дама заспокоїла його; у неї було три доньки, усі щасливі й добре влаштовані в житті. Антон міг повертатися в Україну зі спокійною душею — за його дитиною пригляне достойна довіри людина.
Завіса піднялася, і всі погляди звернулися до сцени. Гамір стих, швидко поступившись місцем повній тиші. Диригент Ґергард Ляйнер із гордістю повернувся до притихлих музикантів. Елегантний змах палички — і зазвучали перші ноти. З його точних рухів народжувалася прекрасна музика Концерту для скрипки з оркестром ре-мажор Брамса, чия мелодія легко злітала, огортаючи присутніх чарівною атмосферою. Потім оркестр замовк, і Олена ступила в коло світла, піднявши очі на паличку маестро. Вона обережно приклала скрипку до лівого плеча й чекала сигналу до початку свого соло. Маестро й скрипалька знали яка ця п’єса вимоглива; всього кілька виконавців могли її зіграти, але обидва були впевненими — Олена мала віртуозність, яка потрібна для виконання цього концерту.
Усі погляди були звернуті на артистку, одягнену в білий шовк. Її довге світле волосся, стягнуте ззаду орхідеєю, спадало каскадами аж до поясу. Ще не прозвучали перші ноти, а краса цієї артистки, яка ледве вийшла з підліткового віку, вже підкорила публіку. Ніжна й легка у відблисках сяйва, яке освітлювало велику сцену, вона була втіленням витонченості.
Після виконання першого періоду Олена взялася за другий — Адажіо фа-мажор. Публіка була зачарована. Огорнута етерною аурою, майже містичною, Олена відчувала, як злітає її дух, розчиняється, повністю підкоряючись музиці Брамса.
Раптом над захопленою публікою поплив шепіт, порух на межі сприйняття, що почався в ложі. То був грюкіт перекинутого крісла, невиразні голоси, забарвлені неясною стурбованістю, і чутка, що поширювалася. Погляди звернулися в глибину зали. В імператорській ложі запрошені стояли й, жестикулюючи, розмовляли. Серед присутніх уже прокотилася новина, яка всіх схвилювала. Виходило так, що на спадкоємця австро-угорського трону було скоєно напад у Сараєво, в Боснії. Хтось казав, що ерцгерцог Франц Фердинанд мертвий, інші вважали, що від пострілів анархіста загинула його дружина. Ті, хто не зрозумів причини такого збудження через безлад різних голосів, підводилися й нашорошували вуха, забувши про солістку, поспішали до виходу, щоб більше дізнатися про трагедію, що нещодавно сталася.
Поглинута музикою, Олена не відразу помітила паніку, яка все наростала у великій залі. Коли її смичок зупинився, маестро стояв обличчям до присутніх, а багато музикантів поспішно полишали сцену. Скрипалька побачила батька, який ішов до неї. Вона поспішила за куліси, тримаючи в руках скрипку.
— Чому люди такі занепокоєні? — запитала вона приголомшено.
Обличчя Антона видавало його здивування.
— Тату, — благала вона, — скажіть, що сталося.
Перш ніж відповісти, чоловік обійняв доньку.
— Якщо правда те, що я чув, — нарешті спромігся мовити він, — то в Боснії щойно застрелили ерцгерцога Франца Фердинанда з дружиною.
І занепокоєно додав:
— Цей замах може мати важкі наслідки. Я не здивуюся, якщо всі дипломатичні зусилля, залучені для подолання криз, які спричинили балканські війни, буде зведено до нуля.