— Будь певна, наша розлука буде тимчасовою. Я готую наш від’їзд уже протягом деякого часу, та через те, що в мене є справи, які маю владнати, ви поїдете першими. Я боюся за вашу безпеку, і, враховуючи події останніх днів, військове протистояння може початися дуже швидко. Тоді буде важко виїхати з країни.
В погляді Олени відчувалося розчарування.
— Постався до цього від’їзду, як до розважальної подорожі. Ви з Віталієм відкриєте нову культуру, яка відрізняється від нашого світу. Канада — велика гарна країна. Ви її полюбити, я певний.
— Ви швидко приєднаєтеся до нас?
— Так, обіцяю. Мені вже зробив пропозицію російський промисловець із Соледара; не таку, на яку я сподівався, але в теперішніх умовах я погоджуся.
Антон легенько поплескав доньку по щоці.
— Бачиш, мої справи майже владнано. Я швидко приєднаюся до вас, і ми почнемо нове життя.
Трішки заспокоєна, Олена притулилася до Антона.
Віталій, який повернувся після катання на велосипеді, вбіг до кімнати, увесь розчервонілий від зусиль.
— Що відбувається? — поцікавився він, побачивши Олену в батьківських обіймах.
Антон запропонував йому приєднатися. Його син був дитиною веселою, щирою й для свого віку великодушною. Він часто брав із собою на обід стільки, що можна було б нагодувати цілу армію, як зауважила їхня гувернантка Софія. А через те, що ввечері вже нічого не лишалося, Антон здогадався, що його син думав і про своїх менш забезпечених друзів, які не мали що їсти. І пишався ним.
Прийшла Софія, щоб повідомити, що обід готовий. Антон запросив Олега пообідати з ними, на що той до великої радості дітей погодився.
Для промисловця було великою жертвою відрядити дітей так далеко, коли ще тиждень тому він боявся лишати доньку саму у Відні. Але відчутна напруга, що охопила Австрію після вбивства Франца Фердинанда, змушувала боятися найгіршого. Німеччина вустами свого канцлера Теобальда фон Бетманна-Гольвеґа заявила, що вона підтримає Австрію за будь-яких обставин.
Цієї ночі Антон не міг заснути. Він усе зважував своє рішення, а темрява підживлювала його сум’яття. Коли ж він нарешті заснув, ці кілька годин відпочинку були наповнені кошмарами, у яких Олена й Віталій, притулившись один до одного, були розгубленими посеред густого лісу. Вдалині чулося вовче виття, що наближалося, а його діти, настрашені, тягли до нього руки. Антон був у розпачі, він хотів їх урятувати, та його ноги ковзали по снігу, що вкривав землю. Тремтячи від холоду, Олена й Віталій віддалялися.
3
Убивство ерцгерцога Франца Фердинанда довело до точки кипіння столицю Австро-Угорської імперії. Дипломати з багатьох європейських країн змінювали один одного перед імператором Францом Йосифом, хтось прагнув невідкладної військової інтервенції проти Сербії, а хтось віддавав перевагу розв’язанню дипломатичним шляхом. Після того, як на зустрічі в Потсдамі австрійці заручилися німецькою підтримкою, зібрався Рейхсрат й ультиматум уже був готовий, щоб його відправити сербському уряду. Після розвалення Оттоманської імперії 1913-го й 1914 років Сербія стала впливовою силою на Балканах. До того ж ультиматум ризикував посилити й без того відчутне напруження між двома державами.
Прибувши до Відня, Антон зовсім не здивувався, коли маестро повідомив йому, що запланований у Лондоні концерт скасовано. Європа затамувала подих, і початок цього літа зовсім не надавався до культурних обмінів між країнами на грані конфронтації.
— Повернімося додому, — наполягала Олена. — Війну ж не оголосять протягом кількох днів. Ви зможете продати фабрику, а тоді всі разом і поїдемо.
Антон мав своє бачення. Щоб вибухнула діжка пороху, достатньо маленької іскорки. Вбивства спадкоємця корони було цілком достатньо, щоб підпалити гніт. Він був упевненим, що війна не забариться й охопить більшу частину Європи, яка стала справжнім пороховим погребом. На його думку, не буде нічого дивного в тому, що здійснений замах зведе до нуля всі дипломатичні зусилля, залучені для того, щоб розв’язати кризу, спровоковану балканськими війнами.
— Ми все ж поїдемо до Лондона, — нарешті вирішив він. — Звідти зможемо оцінити напругу, що панує між різними країнами. Англійський король є родичем правителям Німеччини й Росії — двох держав, які будуть у різних таборах у разі збройного конфлікту. Його Величність точно не бажає, щоб сім’я була розірвана по живому!
— Ми зустрінемося з королем? — поцікавився Віталій.
— Ні, — розчулено відповів батько, — та мій банкір може поділитися якимись відомостями; людям, які керують грошима, завжди довіряють сильні світу цього.