— Я теж пам’ятаю різні славетні часи, — сказав Губа, — дуже різні.
Він підсунувся до вогнища, і підняв свою губу, і показав, яка вона страшнюча знизу.
— Було це на Усікновення глави святого Іоанна Хрестителя одинадцятого вересня, біля темної річки у Києві.
Ми побились із Квіткою на площі перед Михайлівським Золотоверхим, і звідти я збіг до Дніпра на бетонну набережну.
Я ледве волік ноги, перекинув пластикову пляшку із гнилою водою, і весь берег засмердівся.
Я пішов уздовж ріки. Мене лихоманило і виснажувала втома.
Коли довго ідеш, є велика омана. Така, ніби коли сядеш — стане легше.
Але сідаєш — і так само, тільки хилить на сон.
Я зняв капці й поклав поруч себе на сходині.
У моєму роті все точно пересохло, так само і в голові. Усе навколо було — тільки цей величезний Київ.
Кажу ж, все всередині зсохлось і, либонь, навіть серце моє все тоді висохло — я підповз до темної річки, щоб попити з неї.
Та хтось ходив там, хтось дивився на мене.
І він мечем розсік мені верхню губу, щоб я не міг напитися з темної річки.
Тоді вся моя сорочка залилася кров’ю і я заплакав.
«Це темне твоє серце просило річкової води, — сказав він, — але тримайся і пильнуй. І серце твоє — це не ти.
Тебе просто оточили усім, і темні твої очі розбіглися хто куди.
Тебе, бідного, оточили всім, і ти не бачиш нічого, і очі твої розбіглися.
Хочеш, я теж оточу тебе всім?
Можливо, тоді ти повіриш. Можливо, тоді відіп’єш із цієї чаші, із цієї річки.»
І він зачерпнув води долонею у темряві, і приклав до моєї губи, і притис. І вода не тікала, бо вода була сніг.
І сніг розтав від моєї губи і від його долоні, і тоді все оточило було мене.
Увесь світ обійшов був колом мене.
Я бачив усе біля темної річки у Києві, і я не знаю цьому імені.
Бо я ж не бачив, із ким розмовляв тоді, хто усік мою губу, хто розгадав моє темне серце.
Я почав тікати звідти і зачепив ногою великого глека, і той покотився і впав у річку, а я побіг, побіг угору. А кров із губи вже не йшла. Кров моя лишалася зі мною.
У місті було значно тепліше.
На вулиці Сагайдачного зустріла була мене дівка моя Соломія.
«Послухай, ти ідеш босий і губа твоя розсічена! І вбрання твоє залите смолою, і весь вид твій страшний, а в кутикові рота лежить сніг.»
«Послухай, дівко, тримайся подалі від свого чорного і моєго чорного сердець. Бо весь світ, кажу тобі, щойно обійшов був мене. І я скажу, яка смерть від твого чорного серця чекатиме на тебе. Не пройде і півроку, як ти переходитимеш річку по льоду як по суху. І провалишся під лід у саме серце річки. І тільки голова лишиться на поверхні. І ногами у крижаній воді ти танцюватимеш так само, як танцюватимеш сьогодні, якщо не послухаєшся мене. І гострий лід усіче главу твою, як розсік був щойно губу мою. Сходи до річки. Там сидить дехто, усе ще чекає на тебе.»
ЙОНА
Я знаю цю рибину, у череві якої давно пребув праведний Йона.
Цю рибину.
Велику, банькату, утемрявну.
Боки її були обкусані, рухи повільні, очі окремі.
Довкола неї — глибини і темні плями. Сама була темна, срібна, сама відкривала та закривала рота, сама пливла у кожен бік.
Поки Йона був на кораблі, коли почалася буря, поки тягли жеребки, — риба плавала при самому дні, а очі її були такими ж її, а кістки її — прозорими і гострими її.
Але Йона стрибнув із корабля у море.
Але ніби чиясь шестиперста ніжна долоня торкнулася рибиних нутрощів.
Вона спинилася і повільно попливла вгору, куди раніше ані вода, ані навколишній світ не пускали. Рибина вперше почула про любов.
Це звелів Господь поглинути Йону; і був Йона в рибиному череві три дні й три ночі.
І молився Йона Господу Богові своєму із її черева.
І чула своїми м’якими вологими нутрощами рибина молитву Йонину, сильну молитву Йонину, бо вперше в житті чула молитву зі своєї утроби.
І молилася разом із пророком.
«Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли.»
«Ти дав життя моє в глибочині, ти дав мені очі, кістки і луску. Усі твої хвилі та буруни жили надо мною.»
«Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого!»
«Як у мені хтось замлів, від Тебе дізналася — це душа моя, одразу від мене полинула до храму святого Твого.»
«А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння у Господа!»