До вечора рятувальники знали про тваринний світ планети стільки ж, скільки й Дарій. Після цього Богданов зібрав групу.
— Відчалюємо, хлопці. Запитання до господарів є? Нема? Чудово!
— Підете на нашому модулі? — запитав Дарій.
— Його ж іще не відремонтовано, — втрутився вилицюватий.
— А що з ним?
— Напад горгон, — неохоче відповів Дарій. — Одна з них проповзла через модуль, у якому вимкнула захист.
Коли рятувальники покидали зал зв'язку «Орла», Богданов спитав Дарія:
— Повідомлення про «дзеркала» передали ви?
— Я, — посміхнувся заступник начальника експедиції. — Через це й сиджу тепер отут, у кораблі. Момма усунув мене від планетарних робіт, звинувативши у використанні службового становища, злочинній перевитраті енергії і невідповідності посаді, яку займаю.
Богданов у задумі пожував губу, потиснув Дарію руку і побіг наздоганяти своїх.
Розділ 9. ТРІАС
Першим на поверхню Тріаса ступив Богданов, тут же спіткнувся й упав на пругкий дріт чагарника. Підвівшись, увімкнув генератор поля, що горбом випинався на спині, утвердився на голому ґрунті, тонучи в ньому мало не по коліно, і махнув решті рукою.
Атмосфера планети справді була набагато щільнішою від земної, вона утруднювала рух майже так само, як і вода.
— Маяки не вмикайте, — порадив з люка пілот (він залишався тут). — Горгони реагують на світло і на радіо миттєво. Напрямок запам'ятали?
— Так, дякую, — сказав Богданов. — Постараємося не встрявати у конфлікти, я триматиму вас у курсі…
— Ех, на вашому місці я б усе-таки зачекав, — сказав пілот. — Момма знову спитає за це з Дарія… — Він розвів руками і зник в отворі люка. Коротка плита пандуса лягла на місце.
— Не відставати. — Богданов оглянувся і ступив уперед, вибираючи дорогу. За ним ланцюжком вишикувалися Томах, Бруно, Лихолєтов і Гнат.
З низовини вибрели до лісу. Вітер тут стих, заплутавшись у гіллі, ступати стало трохи легше, хоч ноги й грузли по коліна в ґрунті. Зате погіршала видимість і Богданов наказав перейти на інфразір і зняти з поясів «універсали».
Те, що рятувальники сприйняли за горб метрів за сто від космодрому, виявилося живим створінням. Створіння одним махом подолало відстань до людей і завмерло, нависаючи над ними чорною масою. У напівтемряві його важко було розгледіти, Гнат бачив у цій масі лише два якихось світлих косих трикутники.
— Не стріляти! — тихо, але з притиском сказав Богданов. — Не рухатися…
Люди, затамувавши подих, дивилися на потвору. Так минула хвилина, друга.
Душі рятувальників млоїв неспокій, зринало бажання щось робити, бігти, кричати — тільки б не стояти на місці, не мовчати… Потім з'явилася байдужість до всього на світі, не хотілося ні думати, ні згадувати. Лягти б і заснути.
«Схоже, що горгони випромінюють якесь поле… — подумав Гнат. — Чому ж потвора не нападає?.. А досить їй поворушитись — і де б ми й були зі своїми «універсалами»… Що ж ця клята горгона надумала?..»
— Психоіндукція, — прошепотів Лихолєтов. — Щось близьке до хвилі «омега сімсот тридцять»: відчуття сонливості, втоми.
— Ну, довго ще отак стояти? — нетерпеливився Томах. — Треба або тікати, або…
— Стріляти?
— Не стріляти, а діяти…
Ніби у відповідь на слова Станіслава страховисько раптом витяглось угору, поточилося, аж задвигтів грунт, і з гучним бурмотінням, від якого завібрували скафандри, посунуло в темінь недалекого гірського пасма.
— Якась містика… — задумливо мовив Лихолєтов. — Дарій казав, що варто людям вийти з-під захисту, як горгони накинуться на них…
— Тут щось не те, — повернувся Томах до колег. — Та чого ви всі ніби води в рот набрали?..
— А що тут скажеш? — подав голос Гнат. — Мабуть, стріляти справді не треба. Адже горгона теж кинулася до нас, а ми не стріляли… Можливо, у працівників експедиції вже виробився стереотип: біжить до них отака озія — отже, збирається напасти…
— Чому у вас немає зв'язку з кораблем? — суворо запитав Богданов одного з тих, хто їх зустрів і супроводжував, — сутулого хлопця з вилинялою до жовтизни чуприною.
— Та-а… — хлопець почухав потилицю. — Велику антену пошкодили горгони, аеросторожа знищили диноптери, а малі ТФ-передавачі не пробивають захисну завісу.
— То вимкніть захист — і буде зв'язок, — пробурмотів Бруно. — Там же люди непокояться…
Хлопець іронічно посміхнувся.
— Вимкнути захист!.. У тім-то й річ, що ми не можемо його вимкнути. Ось тільки перед вашим приходом трохи втихомирилося, а то ці горгони дихнути не дають. Ви ще їх не знаєте…
— Вже зустрічалися, — мовив Томах. — І уявіть собі, нас потвора не зачепила, зате модуль ваш утоптала в грунт.
Хлопець здивовано глянув на Станіслава.
— Не зачепила? Не може бути! Рятувальники перезирнулись, і хлопець знітився.
— За модуль не переживайте, — сказав він. — Це просто болванка з пластика, копія… Горгони, як правило, після розправи з модулем зникають. От ми й вигадали їм забавку… А в нас у таборі зараз майже нікого немає. Загін пішов на плато Спокою. Там виявлено багато печер із слідами якихось двоногих істот. Група Шеміса вирушила туди третього дня — і ні слуху ні духу. Ну, Момма й послав усіх на пошуки. Ходімо за мною.
Хлопець завів рятувальників до кімнати, схожої на кают-компанію крейсера: гнуті янтарні стіни з іскрами, стандартні крісла, стіл з чорною матовою поверхнею, величезне вікно віома, пульт відеоселектора під стіною.
У кімнаті було двоє: червонощокий здоровань з руками, як лопати, і сивий, сухорлявий чоловік із зморшкуватим обличчям. Сивий глянув на незнайомців холодно.
— Рятувальники, — якось несміливо сказав хлопець і відійшов до столу.
— Ось уже кого не ждали, — вигукнув здоровань. — Яким побитом? Та ще й спец-сектор до того ж, га? .
— Це, очевидно, з приводу ТФ-грами мого заступника? — мовив сивий.
— Так. З приводу ТФ-грами вашого заступника з екоетики Дарія.
У сивого зметнулися вгору брови, а в очах — заклопотаність і цікавість.
— Що ж, гостям раді, проходьте. Я — Ісіро Момма, начальник експедиції «Орла». Це мій заступник з технічного оснащення груп Кузьма Зотов. — Він глянув на здорованя. — Інженер захисту Влад Гирич, — недбалий кивок у бік хлопця.
Богданов відрекомендував прибульців.
— Чудово. — Момма показав на крісла і сів сам. — Отже, чим вас зацікавило повідомлення Дарія? За яке, між іншим, він одержав прочухана… Наскільки я розумію, з доброго дива УАРС не стане ганяти крейсер у таку далечінь? На чому ви прибули?
— До Етаміна на «Шукачі», сюди на модулі.
— Модуль повернувся назад?
— Ні. Чекає на зв'язок.
Обличчя Момми похмарніло.
— Владе, — звернувся він до інженера захисту. — Зніми на хвилину енергозавісу й накажи пілоту: нехай повертається на корабель.
Влад підвівся.
— Стривайте, — мовив Богданов. — Не треба давати такої команди.
Момма ще більше насупився.
— Я знаю, що кажу. З горгонами не жартують… Йди!
— І все-таки, — незворушно сказав Богданов. — Пілот підлягає тільки мені, це раз; нашому модулю не страшні горгони, це два; і три: зв'яжіться з кораблем, люди ждуть вістей, непокояться за вас…
Момма рвучко відкинувся в кріслі, забарабанив пальцями по столу.
— Ви не знаєте особливостей Тріаса, а берете на себе відповідальність за життя людини. А що таке горгони, знаєте?
— Саме тому й беремо на себе відповідальність, що знаємо…
— Вони кажуть, що зустріли горгону поблизу бази і вона не напала, — кинув уже від дверей Влад.
— Це щось новеньке! — Момма підвівся. — Горгона побачила вас і не напала?! Нонсенс! Може, ви сплутали її з диноптером?..