Богданов дістав з кишені куртки білий прямокутник.
— Ось мій сертифікат офіціала УАРС.
— Можете його сховати… Тут командую я, і тільки я маю право скасовувати власні розпорядження.
— Ваші розпорядження я не скасовую, просто захист ночами вимикали, як було передбачено давнішою програмою. А єдиноначальність керівника експедиції поширюється до певних меж. Я не був готовий до сьогоднішньої розмови, та коли ви вже почали, то вислухайте. Право виносити рішення, що стосуються, до речі, не лише дотримання режиму роботи та необхідного ступеня безпеки, а й виконання норм екоетики, мають і ваші заступники. Чому ж тоді жодна з вимог заступника з екоетики Дарія не тільки не записана до журналу розпоряджень, а й взагалі не виконується? Чому Дарій, місце якого тут, на планеті, перебуває на борту корабля? І останнє: чому ви заохочуєте, підтримуєте конфліктну ситуацію експедиції з тваринним світом Тріаса?
Богданов пригладив долонею чуба і провадив далі:
— Ви можете запитати: чому торгони не напали на нашу групу, коли ми тільки-но приземлилися? Відповідь проста: ми не випромінювали страху і зла! І не випромінюємо зараз, тому й припинилися напади на базу, хоч захист і вимкнуто. А почуття, чи, якщо хочете, інстинкт, який змусив тварин звернути увагу на людину, не що інше, як допитливість! А ви тут з перших кроків сприйняли це як вияв агресивності, гатите з усіх стволів по не таких уже й дурних створіннях.
«Дурниця», — промовляв погляд Момми, але вголос він цього не сказав.
— Хвацько! — кинув репліку Зотов. — Хвацько ви підвели базу! Одначе дозволю собі засумніватися в деяких ваших висновках. Дуже вже швидко у вас виходить: прийшов, побачив, переміг! Фактичного ж матеріалу у вас майже немає. Я маю на увазі матеріал опрацьований, а не ті фантазії, якими вас напхали ваші хлопці-молодці…
— Справді, фактів у нас мало, — мовив Богданов, — тим-то й треба все перевірити. Але я ще не згадав про головний наш доказ. Судячи з ситуації на Тріасі, «дзеркала», до яких ви ставитеся так байдуже, з'являються саме в тих місцях, де людина свідомо чи несвідомо переступає межу дозволеного, чітко визначену нормами екоетики. Вдумайтеся в це слово: екоетика! Глобальна відповідальність людини за все живе! А ви — плазмові розрядники, лазери, «універсали»!..
У кают-компанії запала тиша, порушувана тільки тоненьким писком пульта біля незрячої стіни віома.
Вранці наступного дня, що народжувався в сірому, студеному тумані, Богданов першим рейсом відіслав на крейсер непотрібну більше техніку та групу експертів на чолі з Бруно. Другим рейсом вирушали четверо: Богданов, Томах, Гнат і лікар Лихолєтов, задоволений тим, що його допомога нікому не знадобилася.
Жодне з «дзеркал» взяти з собою не вдалося: на ранок їх просто не стало.
Модуль голубою стрілою полинув у синьо-фіолетові хмари. А потім рятувальникам здалося, що він на повній швидкості наштовхнувся на кам'яний мур: удар струсонув рубку, і людей огорнула пронизливо холодна пітьма…
Розділ 11. «ЧЕРВОНА КНИГА»
Те, що рятувальники побачили за стіною, не очікував побачити ніхто з них. Вони опинилися… на Землі!
Перед очима лежало поле нескошеного жита, ліворуч понад полем тягнувся ліс, охоплений осінньою пожежею, праворуч — поле палало насправді, і пасма чорно-білого диму пливли над путівцем навздогін приземкуватим потворним машинам у камуфляжних плямах.
Здалеку гримкотіло, зблискувало, іноді гучно бухкало, і Гнат здогадався, що там точиться бій.
— За мною! — різким, зчужілим голосом наказав Богданов, і вони побігли нагинці, переметнулися через пагорок і залягли в негустому вербняку за поваленим деревом.
За ріденькими сизими пасмами диму Гнат побачив, як із знайомої їм порожнечі виходу (квадрат-тамбур) виповзло щось чудернацьке. Це щось карикатурно скидалось на людину: голова — куб, руки — паралелепіпеди, ноги й тулуб — теж куби. Ця мара хитнула головою — двічі вліво й двічі вправо, ніби роздивляючись, затим здійнялася в небо і зникла з очей.
— Хто це був? — спантеличено запитав лікар, підводячись і обтрушуючись.
— А ви не здогадались? — усміхнувся Богданов. — Глядач, як і ми з вами. Дивуюся, що ми не зіткнулися з ним раніше.
— З ним?
— Не з ним, то з іншим. Глядачів, очевидно, багато, якщо наші здогади вірогідні. Чи не для того нас перенесли сюди, щоб ми згадали, якими люди були… І чим усе кінчається для тих, хто з вогнем і мечем зазіхає на волелюбний, будівничий дух людини-творця.
З колодязя-тамбура вийшли на висоті тридцять кілометрів. Звідси планета скидалася на кольоровий стільник. Пролетіли над зеленим квадратом, потім над голубувато-фіолетовим, за ним починався зовсім сірий, голий і рівний, як стіл. Траплялися квадрати білі, й чорні, й червоні, а над жовтим Богданов навіть пригальмував модуль — у цьому квадраті теж точилася війна: видно було, як армади незвичайних на вигляд машин методично винищували одна одну.
— Та-а-ак. Усе правильно, — поворушився за пультом Богданов.
— Що значить правильно? — обурено хитнув головою лікар. — Як на мене, то все тут неправильно й навіть жахливо! Немов зумисне зібрано колекцію воєн!..
— І ти такої думки? — запитав Станіслав у Гната.
— Та як тобі сказати… Ти мені якось розповідав, що в двадцятому столітті була так звана «Червона книга», в яку записували всі види земних тварин і рослин на межі вимирання…
— Була така книга, вона й нині є як цікавий документ споживацького ставлення до природи. Ну й що?
— Мені здається, що вся ця планета — «Червона книга» гинучих цивілізацій нашої галактики. Так, саме цивілізацій. Адже ми (я маю на увазі людство) з великими труднощами вилікувались від страшної хвороби — капіталізму; війни — тільки видима сторона цієї недуги. Ось і… — Гнат зустрівся з уважним поглядом Богданова і затнувся.
— Приймай вітання, Ромашин, — кивнув Гнатові Микита. — Я дійшов майже такого ж висновку, але ти краще все це сформулював. «Червона книга» галактики… Перелік цивілізацій, котрі потребують термінової охорони генофонду чи, іншими словами, цивілізацій, котрі перебувають на обліку в якійсь вищій інстанції галактики…
Рятувальники ще не встигли визначитися в просторі, як раптова темінь упала на модуль, напливла в тіло й обірвала свідомість. Невидимий господар «Червоної книги» повернув їх назад, до людей. Він показав усе, що хотів показати.
Керрі Йос ждав їх у відділі. Разом з ним у кабінеті були Норман Спенсер, Генрі Бассард, Морозов і Тектуманідзе, який ще на порозі кинувся їх обнімати.
— Розповідайте, — коротко сказав Керрі Йос після привітання.
— Хвилинку! — Богданов дістав касети з відеозаписом, зробленим на планеті-мозаїці, і вставив у проектор.
— Справді цікаво! — мовив Керрі по закінченні демонстрування. — «Червона книга галактики»!.. І все це ви пов'язуєте з так званим Оком? Які у вас докази?
— На жаль, ніяких, — відповів Богданов. — Є лише гіпотези… та інтуїція.
— На інтуїції не побудуєш ні теорії, ні плану подальших робіт, — втрутився Бассард.
— І все ж збігів надто багато, і всі вони дуже промовисті. Ще одне свідчення того, що космічна експансія людства комусь не до душі. Точніше, не комусь, а саме Оку.
— Гаразд, нехай буде по-вашому, нас притримують. Але дозвольте запитати — чому? З якої речі? — Бассард тицьнув перед собою пальцем у повітря. — І чому саме тепер, коли ми покінчили на Землі з антагонізмом у планетарному масштабі, коли соціальна гілка еволюції досягла, зрештою, своєї вершини?
— Тому що ми, на жаль (і я вже про це казав не раз), продовжуємо експорт байдужості, — мовив Томах. — Тільки якщо раніше, сторіччя тому, все це було локально, в межах Землі, то тепер зачепили й космос…
— Поясніть докладніше, — попросив Спенсер, який досі мовчав.
— Будь ласка. Чи давно ми погодилися з тим, що космос — не звалище відходів нашої технології?