— Вони повернуться. — Гнат обняв Аларіку за плечі, повернув до себе й обережно витер дві мокрі доріжки на щоках. — Повернуться через десять років. Експедиція захищена від усіх небезпек…
— Я знаю. — Аларіка мерзлякувато зіщулилась і притиснулася щокою до його долоні.
— Нічого ми там не знайшли. Рилися, як кроти, обшукали всю тридцятикіломет-рову шахту — і жодних слідів. А чому ти так певен, що вони мають бути? — запитав Томах.
— А тому! Слід з'явився на установці в Австралії. Вона ж різниться від установки на Тритоні хіба що потужністю вибуху. Око не могло не застерегти нас про небезпеку експерименту на Тритоні, якщо поставило свій знак на Землі, — сказав Богданов.
Томах подумав.
— Логічно. І що ж тепер? Обстежити весь Тритон? Око, коли б воно перебувало в Системі, від оцих наших шукань, напевне, вже луснуло б зі сміху. Ти все ще грішиш на Керрі?
— А ти ні?
— Прирівняв! У мене ще отаке в голові… Все здається, що ми помиляємося в оцінці ситуації. Якби Око хотіло контактувати з нами, воно давно б це зробило. Очевидно, ми в якийсь момент щось десь там зачепили в зоні його впливу чи повелися не так, з його точки зору, от воно нас попередило і зникло. А Керрі сюди тулимо, як горбатого до стіни…
— Та що ти кажеш?
— Те, що чуєш.
— Тоді Око не лишило б сліду на установці в Австралії. Ні, воно тут, у Системі, його щось тривожить, непокоїть.
— Може, експеримент? Розрахунки вибуху перевірено, й перевірено не один раз. Сектор безпеки ВКР теж засідав двічі і не знайшов причин, через які можна було б експеримент заборонити.
— Знаю. Але мене це не заспокоїло.
— Мене теж, — зітхнув Томах. Вони невесело глянули один на одного.
— І все ж, — сказав Станіслав, — зізнайся відверто, чому ти такий певний, що саме Керрі — Око? Я довго сушив собі голову, намагаючись підвести базу під твою впевненість, одначе…
— А ти добре знаєш Керрі? — кинув йому зустрічне запитання Богданов.
— Та ніби ж.
— Він здатен дивуватися? Томах з цікавістю глянув у вічі Микиті.
— В якому розумінні?..
— У прямому. Ти пам'ятаєш такий випадок, щоб Керрі здивувався?
— Не думав про це.
— Так от, поява «дзеркал», зникнення вантажів і всі події, пов'язані з Оком, його не здивували.
— І тільки на цій підставі ти вважаєш?..
— Не тільки. А той факт, що на установці на Тритоні не виявлено сліду, лише підтверджує моє припущення. Свого загадкового знака він міг не залишити з двох причин: або боявся виявити себе, або тому, що великий вибух не загрожує небезпекою.
— То яка ж тоді його мета?
— Його мета — змусити сектор безпеки діяти ефективніше, пильніше «оглядатися вперед» на наслідки діяльності людства в космосі, думати не лише про людську цивілізацію, а й про середовище її існування.
На Станіславове обличчя набігла тінь.
— Але якщо справа стоїть так, ти ризикуєш зникнути, як і твій брат. Своєю поінформованістю ти стаєш небезпечним для Ока. І воно не зупиниться на попередженні, а просто ліквідує тебе як свідка.
Микита усміхнувся.
— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.
— Ти в цьому переконаний?
— Цілком.
Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з'єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.
Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.
Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.
У круглому залі з похилими стінами, в які були вмонтовані віоми та екрани оптичних посилювачів, стояла тиша. Біля центрального розподільчого пульта юрмилися наукові керівники експерименту. Були тут і Кирило Травицький, Керрі Йос, Владибор Дикушин, Генрі Бассард…
— Пости готові, — доповів Гнат Йосу. — Дезактиватори на вихідних позиціях, групи тривоги у всеозброєнні.
— Добре, — озвався начальник відділу, ховаючи усмішку: Томах щойно доповів йому про це, причому тими ж словами.
Гнат підійшов до Травицького.
— А, це ти, — сказав той замість привітання. — Поки що побудь тут, я зараз прийду… Справа до тебе є.
Начальник конструкторського бюро кудись зник, і Гнатові не лишалось нічого іншого, як гадати, що це за діло.
Увімкнули відеосистеми, і досі сліпі вікна далекобачення прозріли, показуючи ТФ-установку з усіх боків і згори, звідки на неї націлилися завислі над пустелею відеозонди.
— Одного не збагну, — сказав Дикушин, приплющивши очі. — Чому установки тут і на Тритоні неоднотипні? Там — під шаром материнської кори, тут — на поверхні землі…
— Тому, що експерименти мають різну мету, — жваво пояснив котрийсь із учених. — Експеримент на Тритоні глобальний, завдяки йому ми висвітимо всю галактику, а те, що вибуховий пристрій встановлено на тридцятикілометровій глибині, так це, щоб ліквідувати вплив будь-яких факторів і не забруднювати Системи. Тут же, в Австралії, ТФ-вибух на п'ять порядків слабший, тому висвітити всю зоряну систему Чумацького Шляху він не зможе, і ми вирішили енергію вибуху сфокусувати у вузький промінь. Така спрямована ТФ-хвиля прониже галактику по радіусу через активне ядро, а ми спробуємо вловити відлуння за допомогою вже готових антен.
— Увага! — пролунав голос координатора у залі. — Три хвилини до завершення ініціації! Даю відлік.
З динаміків почулися клацання метронома і голос автомата, що рахував секунди у зворотному порядку. На баштах силового захисту спалахнули яскраво-червоні сигнальні вогні, завили сирени, попереджаючи людей про необхідність негайно спуститись у сховище.
Гнат спершу з тривогою, потім з острахом подумав про Травицького: де він?
Вибравшись із натовпу збуджених спеціалістів, він непомітно увімкнув відео й стиха наказав своєму заступникові:
— Кельвін, перевір негайно, чи ніхто не появлявся в зоні без сигналу? І попередь пости. Чуєш, негайно!..
Поруч з Гнатом виріс Томах. ;
— Що трапилось?
— Травицький…
Пискнув сигнал відео.
— У зоні швидколіт! — доповів стривожений Кельвін. — Тримає курс на лінію перехоплювання! Ніхто не думав, що він…
— Ех, ви! — скрипнув зубами Гнат і вигукнув на весь зал: — Зупиніть пуск!
— Негайно зупиніть пуск! — відлунням зринув скрик Томаха.
Проте було вже пізно. Автомат дораховував секунди, реакція ініціації ТФ-розпаду досягла критичного рівня, і почалася ланцюгова реакція, яку вже не можна було зупинити нічим.
За двадцять кілометрів від спостережних пунктів над похмурою мокрою пустелею спалахнув смарагдовий вогонь, клином увіткнувся в низьке небо. Задвигтіла земля. Гігантський смерч зірвав тисячотонні шари піску, з несамовитою силою погнав у повітрі, розкидаючи на всі боки. Раптово потемніло. Та ось наелектризовану піщану хмару пронизала блискавка, і за мить вона вдарилася в невидиму силову стіну, закрутилася дзиґами смерчів, здибилася на десятки кілометрів угору і знову з гулом наштовхнулася на захисний бар'єр. Повітряні потоки, видуті вибуховою хвилею, здерли з барханів кірку такира і накрили спостережні конуси жовто-коричневою пеленою…
Гнат і ще кілька рятувальників з його групи, незважаючи на застережливі вигуки, вискочили із залу, але пробитися крізь піщану імлу не змогли. Лише за півгодини, коли буревій влігся, вони дісталися до машин у капонірі й вилетіли на пошуки невідомого швидкольота.