— Прошу сідати, — сказав господар кабінету. На лобі в нього ніби сам по собі ворушився рожевуватий, ледь помітний косий рубець.
Гнат, відчуваючи незручність, пройшов слідом за Томахом і сів поруч. Одного з тих, хто прибув раніше, Микиту Богданова, він упізнав, хоча той був одягнений інакше. Тепер можна було розгледіти його краще. Заступник начальника відділу був худорлявий, середнього зросту, рухався повільно, дивлячись на все і всіх пронизливими очима ясновидця. Гнат поволі оглянув кабінет, кулю, гадаючи, що це за прилад, і, освоюючись зі своїм новим становищем, став вивчати керівника одного з найлегендарніших секторів Управління аварійно-рятувальної служби.
Керрі Йос був невисокий, з плечима різної висоти; обличчя важке, з масивним підборіддям, близько посадженими чи те сірими, чи то карими очима; ніс картоплиною, великі прямі губи. «Красенем його не назвеш, — подумав Гнат. — На когось він мені здається схожим… На кого?..»
Станіслав, очевидно, зрозумів його стан, гмукнув і зашепотів щось на вухо Богданову. Той ледь помітно усміхнувся і підморгнув Гнатові, від чого той знову відчув себе ніяково: як-не-як до спецсектора його запрошували вперше.
Керрі Йос закінчив розмову і вичікувально дивився на присутніх.
— Давайте знайомитися. Мене звати Керрі, я начальник відділу безпеки спецсектора.
— Це Гнат Ромашин, — відрекомендував Гната Томах. — З ним ми знайомі давно.
— Я теж устиг познайомитися, — мовив Богданов.
— Бассард, — коротко назвав себе четвертий — незнайомець.
— Гнат — конструктор ТФ-апаратури і майстер спорту з волейболу планетарного класу.
— Добре, — з повагою сказав Керрі Йос. — Дуже добре. У нас буде час познайомитися ближче, а зараз — до діла. Викликав я вас ось з якої причини: три дні тому до системи зірки Садальмелек було здійснено ТФ-посил транспорту з вантажем. На фініш транспорт не прибув.
У кімнаті стало зовсім тихо.
— Другий випадок, — ледь чутно мовив Богданов.
— Справді, другий, але головне — обидва сталися в діаметрально протилежних1 точках простору. Ви пам'ятаєте перший випадок — не прийшов ТФ-посил до гамми Суїнберна. Середній радіус стаціонарного ТФ-зв'язку п'ятдесят парсеків. До Садальмелека — сто десять. Перша і друга проміжні станції просигналізували, що вантаж пройшов, але на фініші не з'явився. Те ж саме було, коли вантаж посилали до системи Суїнберна: до гамми Суїнберна сто вісімдесят парсеків, усі три проміжні станції дали «добро», і… вантаж до місця призначення не прибув!
— Можливо, транспортники зірвалися з траси? — спитав Бассард, поворушивши волохатими бровами. — Адже був випадок…
— Ні, — похитав головою Гнат. — Внаслідок зриву летять і самі ТФ-станції — вибухають генератори поля. Тут же у вас станції відпрацювали нормально… — Він замовк і недовірливо поглянув на Керрі Йоса. — Але ж це нонсенс! Для прийому ТФ-передачі потрібен як мінімум ТФ-приймач! Інакше просто не може бути!
— Отак! — сухо сказав Йос. — Тоді десь є ТФ-приймач, установлений… — Він знову зробив паузу. — Установлений не людьми.
Тишу, яка запала, порушив Богданов:
— Накладок немає?
Керрі Йос, ледь примружившись, покосував на нього.
— Технічний відділ, на відміну від нашого, помиляється рідко. Експерти перетрусили всі ТФ-станції в контрольованому нами регіоні космосу, вантажі зникли безслідно. Але якщо вірити словам Ромашина… — начальник відділу затнувся, — не ображайтеся, Гнате, це просто невдалий зворот. Я хотів сказати: виходячи з вашої інформації, слід зробити висновок, що вантажі пішли до чужих станцій.
— Тепер зрозуміло. — Богданов перезирнувся з Томахом. — Отже, ми вийшли на передові пости чужої цивілізації. Так?
— Це вам і належить з'ясувати, — сказав Керрі, і було в звичайності його тону щось таке, від чого Гнат відчув у душі тривогу й невпевненість. До нього лише зараз дійшов зміст слів «чужа цивілізація».
— Я запросив вас, Гнате, ось чому, — вів далі начальник відділу. — Експерти сектора зараз у роз'їздах, а ви досвідчений фахівець з ТФ-зв'язку. Чи не могли б ви допомогти нам у цій справі? Доведеться, звичайно, на деякий час покинути Землю.
Гната не здивувало запитання, він чекав на нього, і все ж відповісти зразу було нелегко.
— Ви знаєте… загалом-то, фахівець я… Ось якщо начальник бюро Травицький…
— На жаль, часу на переговори в нас немає, та й немолодий уже Кирило Травицький, такі неспокійні подорожі йому не під силу. У вас є інші причини для відмови?
— Та н-ні, причин, власне… тренування в збірній хіба що, — пробурмотів Гнат. — Мене запрошено до збірної Землі, і тренер буде невдоволений… якщо це надовго.
— Тренера я беру на себе, — сказав Томах. — Із форми ти не вийдеш, запевняю. До речі, а на скільки, справді, розраховане відрядження?
— На тиждень, — подумавши, відповів Бассард. — Можливо, на два або на три.
— Цілком конкретно, — усміхнувся Томах. — Плюс-мінус рік.
— Згодні? — Керрі Йос лишався серйозним, спокійним, і Гнат нараз здогадався, на кого він схожий, точніше, звідки в нього оці знайомі риси: стриманість, спокій, внутрішня сила, готовність до дії, швидкість оцінки співрозмовника. Ці риси були притаманні й Томаху, і Богданову, і, мабуть, усім працівникам аварійно-рятувальної служби, і відбивали вони не випадкове явище, а домінанту характеру, стан душі й тіла.
— Згоден, — відповів Гнат.
Керрі Йос підвів Богданова до освітленої зсередини кришталевої кулі — об'ємної, моделі другої спіралі Галактики, так званого Рукава Стрільця, до якого входила і зірка-карлик Сонце.
— Є ще одна проблема, — сказав Йос. — Тривожніша, ніж усі інші. Система Золотоволосої, планета Рицар…
— Дзор — мовою аборигенів, — уточнив Бассард.
— Так, Дзор. Над планетою літають три наші орбітальні станції, одна заселена, дві резервні, законсервовані. Вчора звідти надійшов сигнал: обидві резервні станції відкриті, хтось там побував.
— Ого! — сказав Богданов. — Цікаво. А з персоналу робочої станції ніхто не міг туди забратися?
— Це неможливо. Раз на півроку до станції вирушає зміна техніків для проведення профілактичних робіт, ось ця зміна і виявила на станціях сліди чиєїсь присутності. Захист станцій не пробитий, діє, одначе сліди там є.
— Наскільки я пам'ятаю, у цих станцій багатошарова ізоляція плюс ТФ-екран. Керрі мовчки відшукав на кулі зірку, про яку вони говорили, доторкнувся в цьому
місці кінчиком щупа: куля озвалася тихим дзвоном.
— Але крізь ТФ-екран не може проникнути жодне матеріальне тіло!
— Ми не можемо! — похмуро, з притиском сказав Керрі йос. — Ми! А вони, виходить, можуть.
— Хто вони? Не дзорити ж…
— Усі ці повідомлення ще не завадило б перевірити, — вагомо вирік Бассард. — Особисто я сумніваюся в їхній істинності. Наслідити в станціях могли й самі техніки.
— Сто сорок три парсеки, — пробурчав Керрі Йос— До Садальмелека сто десять, до гамми Суїнберна сто вісімдесят, а до Золотоволосої з її Рицарем — Дзором сто сорок три. І всі три зірки в різних секторах, і всі три — на межі дослідженої нами зони. Про що це говорить?
— Не знаю, — помовчавши, сказав Богданов.
— І я поки що не знаю. А коли не знає відділ безпеки…
— Виходить, треба оголошувати «Шторм» по управлінню!
— Ну, «Шторм» не «Шторм», а хоча б ступінь «А»: готовність служби спостереження, косморозвідці перейти на форму «Екстра».
— Чи не зарано? — Бассард скептично скривив губи. — Ви уявляєте наслідки тривоги?
Вони глянули один на одного, три чоловіки, які знають ціну випадковостям.
— Ну, Керрі, що ж ти… — дозволив собі усміхнутися Богданов. — Нас же тридцять мільярдів!
— Заспокоїв, — сумовито похитав головою начальник відділу. — Справді, нас тридцять мільярдів, з них двадцять п'ять на Землі, решта в Системі та на інших зірках. І я подумав: а чи не забагато це для інших зірок?