Гнат зафіксував час і поспішив до кабіни циркулера.
Притягання у Геограді з восьмої години «ранку» до четвертої «дня» встановлювалося таким, як земне, — людський організм вимагав відпочинку.
Порожній циркулер (у Геограді, як і всюди на Місяці та Землі, любили ходити пішки, транспортом користувалися рідко, лише в тих випадках, коли хтось кудись поспішав) доставив Гната до Інституту відеопластики, невисокої будівлі, спорудженої в стилі «мангровий ліс».
Автоінформатор сповістив йому місцезнаходження кімнати сто п'ять, де зараз перебувала Аларіка Консолата.
— Проходь, коли завітав, сідай. Ще кілька хвилин, і ти б мене не застав. Що сталося? — зустріла його Аларіка.
Гнат сів навпроти, намагаючись не дивитися на спокійне вродливе обличчя жінки.
— Нічого. Просто закортіло тебе побачити. Якщо ти поспішаєш, то я, мабуть, піду.
Вона похитала головою, відверто розглядаючи його.
— Не поспішаю. Просто на сьогодні свою роботу закінчила. Помовчали.
— Ти неодружений? — нарешті поспитала вона.
— Ні.
— І не був одружений?
— Не був. — Він усміхнувся. — Не через тебе…
— Вірю.
Знову помовчали. Потім Гнат обвів поглядом кімнату.
— Чому ти тут?
— Тому, що я, окрім усього іншого, художник-відеопластик. Рік тому скінчила Ленінградський інститут естетики.
— Я не знав.
— Ти багато чого не знаєш. Приміром…
— Що твій чоловік, Сергій Ребров, два роки тому…
— Не треба про це, я не те хотіла сказати, його смерть мало що змінює. Гнат змусив себе промовчати. Аларіка силкувалася вдавати з себе незалежну й щасливу, але не варто було опускатися до словесних спростувань її неправоти. П'ять років тому він занадто багато говорив… І все-таки яка ж вона вродлива! І недоступна.
— Втомився від космічних мандрів? Усе ж незаплановані заходи. Як тобі видалася робота рятувальника?
— По-моєму, одноманітна й стомлива.
Аларіка знову засміялася знайомим грудним сміхом. Давно він не чув цього сміху — вічність!
— Специфіка роботи спецсектора. Ця робота не так помітна, як робота лінійних рятувальних відділів. Сподіваюсь, із спортивної форми не вийшов? Адже ти завжди так опікувався своєю формою…
Знайомі кпини, знайомі інтонації… Все повертається на кола свої… А чи все?
— З форми я, звичайне, вийшов, усе-таки пропустив стільки тренувань. Надолужу.
— Надолужиш. Май казав, що ти пікер.
— Хто-хто?
— Пікер, це його власний словотвір, означає — спортсмен, який залежить од збігу піків форми: фізичної, емоційної, інтелектуальної.
Гнат з цікавістю поглянув на Аларіку.
— Май — це Ребров? На жаль, він мені сказав, що це негативна якість для спортсмена і її треба позбуватися.
— А хіба в тебе інша думка?
Тепер уже розсміявся він.
— Ого! Ти опускаєшся до розмови про спорт! Це явний прогрес! До речі, твоя поява тоді в залі під час гри була для мене настільки несподіваною, що я мало не зійшов з дистанції.
На мить обличчя Аларіки стало холодним, чужим.
— Над чим працюєш? — запитав він, відчуваючи, як кудись вислизає нитка взаєморозуміння, що з'єднувала їх кілька хвилин тому. — І як тобі вдається поєднувати роботу лікаря швидкої допомоги і художника?
— А як тл поєднуєш спорт і роботу конструктора?
— Не знаю, — усміхнувся Гнат… «Розумниця! Як давно ми не розмовляли в такому ключі! Невинний обмін словами… який потягнув за собою серйозні наслідки. На жаль, п'ять років тому я не побачив за її зовнішністю серйозності вдумливої жінки… а тепер пізно!»
— І все-таки? Не думав, що твої шкільні та інститутські досліди з об'ємними картинками стануть таким сильним захопленням.
— Я теж не думала, то все Сергій… — Вона прикусила губу. — А займаюсь я практичною відеопластикою, а не тим, чим бажалося б. Як тепер кажуть: естетичним оформленням замкнутих площин. Створюю інтер'єри для робочих кабінетів, кімнат відпочинку, кают-компаній для космольотів далекої розвідки і так далі. Не можна сказати, що рутина, одначе… — Аларіка махнула рукою і враз пожвавішала. — Зате у вільний час ми займаємося вільною творчістю. Нині моїх колег цікавлять дві теми: одна — моделювання почуттєвого сприйняття світу, описаного в стародавніх художніх творах, друга — порівняльний пошук homo sire ira et studio — людини середньої, що жила в різні епохи. Я веду другу тему, й уже вдалося дещо розкопати. Ми з Вітторіо (це наш інженер-відеомоделіст) провели порівняльний аналіз історичних хронік і збережених художніх полотен великих майстрів минулих століть, аж до сімнадцятого. Глибше спуститися поки що не пощастило, дані про фізичне обличчя наших пращурів стають надміру скупими. До того ж справа ускладнюється яскраво вираженими національними особливостями народів, розмаїттям типів облич і методів роботи художників.
— У такому випадку ваша «людина середня» — фікція, — скептично мовив Гнат. — Навряд чи змішування типів дасть потрібне вирішення.
— На щастя, вихід знайшовся — жінка, — усміхнулась Аларіка. — Жінка — мірило краси й досконалості в усі епохи. Як кажуть індійські тантри: «Жінка — пальці природи і коштовні камінці світу».
— Але фізичне обличчя людини змінюється дуже повільно, впродовж сотень тисячоліть, а ви хочете побачити зміни через сотні років…
— Воно так, зміни в будові людського тіла майже не помітні, зате зміни в людській моралі значно разючіші, і наш метод визначення «людини середньої» — це ставлення до неї згідно з нормами моралі кожного століття.
— Тепер ясно. І що ж вийшло?
Аларіка увімкнула ряд темних екранів, схожих на стінні ніші, в них заклубочи-лась імла й розтанула, лишивши «живі» постаті людей.
— Це вісімнадцяте століття. Ліворуч — узаконений, середній тип жінки європеїдної групи, праворуч — зображення ідеалу в працях великих художників цього століття Рафаеля, Рубенса, Ван Дейка, Кареджо та інших.
— Я не скажу, що ідеал у даному випадку кращий… — гмукнув Гнат. Аларіка похитала головою.
— Зачекай, подивимось далі.
Віоми погасли, затим спалахнули знову.
— Це вже дев'ятнадцяте століття.
Гнат звів брови. У правому об'ємі відеопроектора він спостеріг знайомі риси «Дівчинки за столом» Жана Батіста Грьоза. Цей портрет він бачив у Станіслава Томаха вдома.
Аларіка помітила його подив.
— Тобі знайома ця композиція?
— Жан Батіст Грьоз, «Дівчинка за столом».
— Правильно! — Аларіка була вражена його обізнаністю в мистецтві. — Хоч і не зовсім. Ми сумістили два прототипи: один — «Дівчинка за столом» Грьоза, другий — «Дівчинка з віялом» Ренуара. Я не знала, що ти знавець живопису дев'ятнадцятого століття.
— Який там знавець… Ну, а як же в нашу освічену добу?
Аларіка збентежилась.
— Розумієш, з нашою добою все просто і все складно. Середній тип вибрати легше, тим більше що людство поступово наближається до єдиної раси, а от ідеал… Ну, про це ми поговоримо якось іншим разом. Мені пора.
Розділ 4. ДИЛЕМИ
Під час тренування Гнат познайомився з усіма членами команди, хоч із багатьма вже зустрічався в іграх чемпіонатів Землі, щоправда, як супротивник. Обняв Гладишева, зрадівши його усмішці, мов теплому весняному ранку.
У Реброва була інша тактика тренувань, ніж у Солінда. Май давав завдання й незворушно спостерігав, як воно виконується.
Гнат двічі побував у залі електронного моделювання, відпрацьовуючи імітацію нападу з третього номера, і двічі на майданчику в нього нічого не вийшло.