Ребров за звичаєм промовчав, одначе після тренувальної гри відвів похмурого Гната вбік і сказав:
— Ви відволікаєтесь, Гнате, щось заважає вам працювати в повну силу. Точніше, не працювати, а думати. У вас якісь неприємності?
— Ні. По-моєму, ні…
Тренер вдавав, що все йде нормально, а може, і не вдавав, просто був певний себе.
— Бажання грати з повною віддачею у вас, бачу, є, але водночас воно блокується не менш сильним бажанням… Яким — вам самому краще знати, я можу лише здогадуватись. І не засмучуйтесь, Гнате, у нас із вами все попереду.
Гнат з полегкістю провів очима Реброва, зустрів глузливий погляд Леона Хрустальова, та не надав йому значення. Був заклопотаний іншим.
Наступного дня він подзвонив Аларіці вранці, однак господарки вдома не виявилось, а домашній координатор не зміг відповісти, де вона. Не було її і в Інституті відеопластики, очевидно, чергувала в патрулі УАРС. Подумавши, Гнат подався на роботу.
У лабораторії зустрів Травицького. Той сидів у кріслі й роздивлявся на екрані проектора думок Гнатову конструкцію ТФ-антени. Обличчя в начальника бюро було якимось дивним, неначе він хотів засміятись і заплакати водночас. Помітивши конструктора, кивком привітав його і розглядав так довго, що у Гната виникло відчуття непоправної втрати, якоїсь трагедії, що сталася перед його приходом.
Травицький стер на екрані зображення, відтворив виведену Гнатом формулу ТФ-трансгресії і втупився в неї з тим же виразом обличчя. Потім сказав:
— Хлопчику мій, я не люблю гучних слів, як тобі відомо… Сядь і послухай. Гнат, стурбований його поведінкою, з тривогою глянув на витончену в'язь знаків
і цифр формули, потім обережно сів на краєчку дивана.
— Я знав, що ти досвідчений конструктор, що ти оволодів кількома видами синектичних аналогій у конструюванні, але… даруй мені, я не помітив, що ти виріс у синектора вищого класу! Адже те, що ти зробив, можливе лише за умов використання всіх синектичних елементів! До речі, а сам ти зрозумів, до яких наслідків веде відкриття?
— Зрозумів, учителю.
Травицький ураз посмутнів, став схожим на звичайного Травицького, що носить у собі чийсь біль, чи печаль, чи провину.
— Так, зізнаюся, це досить велике відкриття… — говорив він тихо, зовсім тихо. — Досить велике, щоб бути єдиним. Але, дай боже, аби я помилився!
Відкриття, зроблене Гнатом на стику багатьох наук фізики простору, обговорювалося на черговому засіданні Технічної Ради Землі й породило зливу захоплених відгуків нефахівців з цих питань і хвилю зауважень та експериментальних перевірок формули всіма спеціалістами з ТФ-зв'язку.
Травицького викликав до себе голова Технічної Ради Хейдо Уессон з приводу присвоєння Гнатові Ромашину звання магістра технічних наук. Проти звання Травицький не заперечував, але просив зачекати з присвоєнням місяць-два. Уессон не став розпитувати начальника бюро про мотиви його прохання, хоч і, ясна річ, здивувався, почувши, що вони досить серйозні.
— Цей Ромашин — теоретик таймфага? — запитав він.
— Ні, конструктор ТФ-апаратури, — відповів Травицький.
— Неймовірно! Для виведення формули локальної трансгресії потрібна глибока обізнаність у галузі структури простору і ТФ-поля.
— Справді, випадок унікальний. Ромашин підійшов до суто теоретичного відкритті» з протилежного боку — від конструкції, в той час як нормальним вважається зворотне — від теорії до конструкції. Що ж, іще у вузі він був відомий і як здібний математик, автор праць з підвищення інформаційної місткості ТФ-каналу.
— Тоді це прихований геній.
Млява усмішка торкнулася губ Травицького.
— Не геній, а талановитий творець. Один мій знайомий сказав би: не геній, але вже близький до божевілля. На жаль, Ромашин неврівноважений, метається, він — спортсмен високого класу, і, можливо, це заважає йому бути… генієм.
— А може, навпаки? Я думаю інакше: спорт аж ніяк не перешкоджає генію, якщо то, звичайно, геній. Спорт виховує людське в людині, мабуть, більше, ніж будь-яка наукова дисципліна.
Травицький, не бажаючи заперечувати, тільки плечима знизав, у нього була своя думка.
Після повернення з Рязані, де перебував управлінський апарат Технічної Ради, Травицький зібрав усіх працівників бюро і повідомив:
— Наш інститут буде головним розроблювачем нового типу ТФ-апаратури. Але не квапте час: ця формула поки що рай для теоретиків, а для експериментаторів і практиків — то суще пекло. Тому наші кращі математичні уми — Ільга, Гнат, Денис — займуться «приватними» висновками, а решта візьметься за деталізацію та вузлову проробку антени. Це зараз основне. Усвідомлюєте, яка тепер на вас відповідальність?
— Само собою… — почулися голоси.
— Тоді — до діла, — зітхнув Травицький. Він-бо знав, з якими труднощами доведеться зіткнутися працівникам бюро.
На долю (Гната випало продовжувати пошук оптимального обсягу ТФ-передачі, шо даватиме кожній людині можливість переміщуватися ТФ-каналами з будь-якої точки простору, не вдаючись до послуг транспорту. Всі інші конструктори почали працювати з енергетикою та автоматикою нових мікростанцій.
До кінця серпня ажіотаж навколо відкриття пішов на спад, природа не хотіла здавати свої позиції без бою. Всім було відомо, що механіка миттєвого переміщення в просторі наштовхується на здавна відомий у фізиці принцип невизначеності, за яким неможливо з граничною точністю визначити одночасно енергію тіла, імпульс і координати. Стаціонарний ТФ-зв'язок обходив цей закон тим, що переміщувані тіла жорстко «прив'язувались» до таймфагових ліній і, покидаючи передавач, фінішували в приймачі. Для індивідуального ж використання векторний зв'язок не годився, оскільки, образно кажучи, мандрівник, зникаючи в одному місці, не знав точно, коли й де він «вирине»: у повітрі, на землі чи під землею.
Гнат працював до знемоги, по шість-сім годин на день, двічі пропустив тренування, за що мав не вельми приємну розмову з Ребровим. З Аларікою бачився за цей, час лише раз, та й то випадково — у театрі мініатюр, де вона була разом з Леоном Хрустальовим, гравцем збірної. Самовдоволена фізіономія Хрустальова відбила всяке бажання підійти, і Гнат подався з театру, навіть не додивившись спектакль. Не думати про Аларіку він не міг, але якась дивна нудотна порожнеча в грудях після зустрічі надовго вивела його з рівноваги.
— Коли це сталося? — запитав Микита Богданов, трохи блідіший, ніж звичайно.
— Учора вранці, — стомлено відповів Йос.
Дві години тому каналом УАРС надійшло повідомлення із Дзора про зникнення одного з розвідників-спостерігачів на поверхні планети, Василя Богданова.
Томах мимоволі порівняв цю пригоду з недавніми подіями: появою «дзеркала», пропажею вантажів і, головне, з проникненням у наглухо закапсульовані космостанції над Дзором. Чи не є це ланки одного ланцюга?
— І ніяких припущень? — спитав він невесело. Начальник відділу безпеки похитав головою.
— Ніяких. Несправність апаратури зв'язку відпадає, ситуаційна неможливість подати сигнал теж — уже другу добу він мовчить, пропустив три сеанси.
— Хто веде розслідування? — поцікавився Богданов. Зовні він був незворушний, тільки біля губ пролягли скорботні зморшки.
— Поки що Шалва Тектуманідзе, але що він може зробити звідти, з орбіти? А інших розвідників у цьому регіоні планети в нас немає, та й завантажені вони по горло своїми справами. Треба посилати нового соціоексперта чи хоча б спостерігача.
— Я готовий, — вихопилося в Томаха.
— Ні, — коротко відповів Йос, але так твердо, що Томах зрозумів — у начальника відділу визріло своє рішення.
— Часу на навчання у нас, на жаль, немає, — неквапом вирік Богданов. — Інакше я б запропонував новенького. Рон Клітгорд, інспектор транспорту нашого сектора. Його добре знає Дикушин.
— Кандидатура Владибора у мене не викликає сумніву. — Керрі Йос підвівся, ступив до Томаха і поклав йому на плече руку. — Та й ваш друг Гнат Ромашин підійшов би тут за всіма статтями. Але, повторюю, часу на навчання у нас таки справді немає, тому доведеться посилати професіонала, відривати його від роботи. Славка я не пошлю, на вас і без того повисла справа Ока. То кого ж?