Всі промокли до кісток. І хоча щосили працювали веслами, почали мерзнути.
А гроза не вщухала. Здавалося, хмари зупинились над морем і виливають на нього цілі потоки води, жбурляють униз сліпучо-білими блискавицями.
У хлопців на руках натерлися криваві мозолі, а берега все не було і не було. Вони зрозуміли, що збилися з курсу і пливуть у відкрите море або дрейфують по затоці. Добре, якщо до берега, а якщо вниз — до греблі? Тоді ніч доведеться перебути на човні.
— Марто, візьми більше вліво! — крикнув Юрко. — Вліво! Там має бути берег!
Страшно було дивитися, як шугають у воду блискавиці.
Під час одного спалаху вони побачили по курсу човен Хвостенка. Мотор його мовчав. Сам Хвостенко сидів на днищі, міцно вчепившись руками за борти.
Він їх також побачив. Крізь шум вітру й дощу, крізь відлуння грому долинув його голос.
— Допоможіть! Допоможіть!
Сергій кисло усміхнувся.
— Ага, тепер — допоможіть! А що він учора витворяв?
Однак Марта і Юрко не підтримали його.
— Повертай до нього! — наказав Юрко.
Хлопці загребли старанніше. Марта налягла на стерно — і човни почали поволі зближуватись.
— Що сталось? — спитав Юрко.
— Заглух мотор… і весло переломилося… Я ледве встигаю вичерпувати воду! — прокричав у відповідь Хвостенко.
— Зараз ми візьмемо тебе на буксир! Приготуйся — я кину мотузку! — гукнув Юрко.
Він міцно прив'язав один кінець мотузки до щогли, а другий, змотавши в тугий вузол, кинув Хвостенкові. Той на льоту спіймав його і прив'язав до ланцюга на човні.
Зразу ж човни почали зближатись, неможливо стало працювати веслами. Пливли дуже поволі, власне, не пливли, а дрейфували за вітром. Хвиля стала вища і крутіша, почало заливати човни.
— Вичерпуйте воду! — наказав Юрко.
Він сів за стерно, а Марта й Сергій почали швидко вичерпувати воду.
Юрко щосили спрямовував човни за вітром, а їх розвертало і ставило бортом до хвилі.
Минуло більше години. Гроза не вщухала. Здавалося, хмари згромадилися над морем, щоб вивергнути на нього потоки холодної води. Правда, блискавки били вже не так часто, але злива не припинялася. Вітер також не стихав.
— Що будемо робити, Юрку? — Марта повернула до нього посіріле від холоду й тривоги лице.
Юрко підбадьорливо усміхнувся. Мовляв, не падай духом! Усе буде гаразд! А в самого на серці було тяжко. Це ж він в усьому винен! Він підтримав Сергієву ідею подорожувати по затоці.
Усміхнувся Марті і раптом через її голову побачив прямо перед собою ледь помітні в дощовій імлі неясні обриси дерев.
— Берег! Бе-ерег! — вигукнув радісно. Незабаром човен врізався в мулисте дно.
Юрко кинув весло і плигнув у воду.
— Сергію! Марто! За мною!
Вони підтягнули човни до берега, поставили їх так, щоб не змило хвилею, і прив'язали до дерев, що росли майже з води.
Всі були такі стомлені, що навіть не було сили радіти. Мокрі, перемерзлі, вони сіли на траву і довго сиділи непорушно.
— Якщо це берег, то назвемо його Б-бе-регом П-порятунку, — сказав, вистукуючи зубами, Сергій. — А якщо острів, т-то Островом П-порятунку… Н-не знаю, чи на морській карті є д-де Острів П-порятунку, але, напевне, не раз і не двічі на морях і океанах траплялися такі історії, як оце з нами.
— Ну, п-порівняв! — не втерпів, щоб не вколоти Сергія, Хвостенко. — Океан і ц-цю калюжу!
Він теж, як і Сергій, заїкався.
— Б-бачили героя? — хмикнув Сергій. — Йому п-подавай океан! А цікаво, хто ж то волав, як недорізане п-порося, просячи порятунку? Забув?.. Чи, може, ти вважаєш, що в океані п-приємніше втопитися, ніж у Дніпровському морі? По-моєму, однаково — чи в лоб чи по лобі!
Сергій розійшовся і вже навіть перестав заїкатися. Давня неприязнь до Хвостенка спалахнула в ньому з новою силою.
Хвостенко хотів щось відповісти, але Юрко припинив їхню суперечку.
— Годі вам! Знайшли де сваритися! Краще давайте подумаємо гуртом, що робити, далі.
— А що тут надумаєш? — спитала Марта, здригаючись від холоду. — Ми всі промокли до кісток. Коли б де-небудь пересушитися.
— Справді, непогано було б розвести багаття, — вставив Хвостенко.
— А гарячої печі не хочеш? — буркнув Сергій.
— Ну, чого ви?! Я серйозно, — Юрко осудливо глянув на свого невитриманого друга. — Не ночувати ж нам на цьому березі. Може, поблизу де є село або пристань… Обсушилися б і переспали ніч у теплому приміщенні.
— А що — це думка! — схопився на ноги Сергій, — Адже й справді, ми ж потрапили не на безлюдний острів у океані! Навколо нас — люди! Вони допоможуть нам! Ходімо!