Выбрать главу

— Так. Іншого виходу немає. Зараз ми заберемо свої речі і підемо до куреня. Скоро зовсім стемніє.

Юрко подався до корми вітрильника, де зберігалися їхні речі. Він підняв кришку кормового відсіку і остовпів: речей не було. Щезли ковдри, хліб, консерви, сало, олія, крупа і весь НЗ — недоторканий запас, який вони брали на крайній випадок.

Його вигляд був такий приголомшений, що всі зрозуміли без слів — сталося найгірше.

— Невже… все покрав? — прошепотіла Марта.

— Нема нічого, — тихо відповів Юрко. — Який мерзотник!

Марта, Сергій і Хвостенко заглянули у відсік. Там на дні сиротливо стояла скляна літрова банка з сіллю. Кому зараз потрібна сіль, коли нема чого їсти?

— А наші рибальські снасті! Невже і їх украдено? — вигукнув Сергій і кинувся до носового відсіку.

На щастя, сюди злодій не заглянув. Або поспішав, або просто не помітив, що там є щось.

— Ось — маєте! — вигукнув Хвостенко і в його голосі вчувалася зловтіха. — Не тільки мене обікрали, а й вас!

— Ну, годі, — розсердився Юрко. — Гайда до куреня, бо як стемніє, то заблудимося в цих хащах!

Через півгодини вони знову були в курені.

Зарившись у сухе сіно, заснули.

ЩО РОБИТИ?

Ранок зустрів їх сонячними променями і щебетом птахів. Небо очистилося від хмар. Аж не вірилося, що вчора воно гриміло громами, блискало блискавицями, періщило холодним дощем.

Марта глянула на годинник. Було пів на восьму.

Вони вилізли із сіна і почали весело реготати — такий мали кумедний вигляд. Сіно стирчало в волоссі, у вухах, в бровах, у одязі.

Але сміх швидко пройшов. Дуже хотілося їсти.

— Невже наш Острів Порятунку нас не прогодує? — вигукнув Сергій. — Невже в пташиних гніздах немає яєць? От би яєчня була смачна!

— Гм, — хмикнув Хвостенко, — йому захотілося яєчні!.. Посеред літа!.. Та в гніздах давно яєць немає — вже пташенята вбилися в колодочки!

— Ну, то, може, є ягоди, — не здавався Сергій.

— І для ягід пізно.

— То гриби.

— Знайшов наїдок!.. Та й де це ти бачив, щоб на болоті росли їстівні гриби? Хіба мухомори…

— Ну, не пропадати ж нам тут з голоду! — не здавався Сергій. — їсти хочеться — аж душа болить!

— Треба пливти до берега, — сказала Марта. — Там щось дістанемо.

— На вашому вітрильнику хіба що надвечір доберешся до берега, — глузливо подивився на дівчину Хвостенко.

— Що ж ти пропонуєш?

Хвостенко мовчав. Тільки здвигнув плечима.

Всі глянули на Юрка, який про щось напружено думав.

— Ну, капітане, що ти скажеш? — спитав Сергій. — Що будемо робити?

Юрко підвів голову.

— Ти маєш на увазі тільки те, де роздобути їжу, а я думаю над тим, що робити далі. Тобто — повертатися додому чи продовжувати нашу подорож…

— Додому? — Сергій був украй здивований.

— Авжеж… Подумаймо: у нас не залишилося майже нічого. Ковдри і теплий одяг — украдено. Їжу — теж… Є тільки рибальські снасті та тридцять карбованців грошей…

— Чому тридцять? — спитав Хвостенко.

— Тому що ми брали по десять карбованців на брата.

— Та в мене є двадцять п'ять… Вони, на щастя, тут, в кишені.

— Якщо не розмокли, — вставив Сергій, скептично дивлячись на штани Хвостенка.

— Не розмокли… Я передбачливо загорнув їх у целофан.

— Гаразд, — підсумував Юрко. — Маємо п'ятдесят п'ять карбованців… Нас четверо. Отже, на кожного припадає майже по чотирнадцять карбованців. Чи вистачить цього?

— Вистачить! — вигукнув Сергій.

— Не поспішай, Сергію, — Марта зупинила запального хлопця. — Треба міркувати серйозно. Гадаю, — грошей нам вистачить при умові, що рибальські снасті ми брали не даремно…

— Обіцяю вам — риба буде! — заявив упевнено Сергій. — За це я можу поручитися головою!

— Побачимо, — усміхнувся Юрко. — Тоді на тебе вся надія, що ми сьогодні поснідаємо…

— А як же подорож?.. Чи ви вирішуватимете й за мене?

— Чому б ні? Ми вже знаємо твою думку…

— Так, я за подорож.

— Я теж, — сказала Марта.

Хвостенко ніяково подивився на всіх.

— Якщо візьмете й мене…

— Ти знаєш, куди ми пливемо? — спитав Юрко.

— Знаю. Здогадався, — і він хитро глянув на Сергія.

Той почервонів, але промовчав. У думці ж він відзначив, що коли б Хвостенко зараз видав його, він не простив би йому цього до віку.

Юрко пильно оглянув пом'яту постать Хвостенка, його збитий нечесаний чуб і сказав:

— Згода. Але, Владику, під час нашої спільної подорожі ти повинен слухатися капітана…