Ця звістка обрадувала Юрка. Вирушаючи в подорож, він сподівався завернути туди і ще раз провідати батька.
До порту Нового припливли о шостій вечора. Для нічлігу Юрко обрав піщану косу неподалік батькової баржі і скерував туди свого човна.
Вибравши рівну місцину, гуртом поставили намет. А потім Сергій, узявши вудочки і спінінг, пішов ловити рибу, Марта — збирати сухі водорості для нічлігу, а Юрко став запасатися паливом для багаття і встановлювати над ним на тринозі казанок.
Юрка це влаштовувало: він міг спокійно стежити за баржею.
Рівно о сьомій годині батько прийшов. Юрко впізнав його здалеку і рушив назустріч.
— Здрастуй, тату! — привітався тихо.
— Юрчику, ти тут? — зрадів батько. — От не чекав! Ходімо до мене на баржу!
— Сам не можу. Зі мною товариші — Сергій і Марта, — Юрко показав на вітрильник і намет. — Ми разом припливли сюди…
— А-а…
— І у мене ще буде прохання до тебе…
— Яке?
— Не признавайся їм, що ти мій батько.
Старший Романюта почервонів.
— Тобі соромно за мене?
— Ні, не соромно. Але поки що… Ну, розумієш…
— Розумію… Добре…
СПІЛЬНИЙ ОБІД
Вечоріло. Заходило сонце і забарвлювало в ніжно-рожевий колір далеку неозору гладінь моря.
У казанку почала закипати вода, і Марта засипала її сухим гороховим супом.
Юрко машинально підкидав у вогонь тріски, сухий хмиз і думав про Хвостенка: добрався він додому чи ні?
Раптом побачив, як від баржі поволі наближався батько, і внутрішньо весь напружився: як йому триматися з ним?
— Здорові, сусіди! — привітався старший Романюта, ставлячи на пісок кошик, прикритий газетою. — Приймете до компанії?
— Доброго здоров'я! А чого ж — сідайте! — за всіх відповів Сергій. — Це ваша баржа?
— Моя. Власне, нічия… Стара посудина, але на ній добра надбудова, тож я і переселився сюди на літо. Гарно тут — Дніпро, свіже повітря, привілля, риба ловиться!.. Одна біда — скучно самому… Побачив вас і подумав: а давай я пристану до цієї молодої компанії! У мене якраз улов добрий — окунці, лящики, чехоня. Смачної юшки зваримо гуртом. Чи як? — і він відкрив свій кошик, у якому лежала почищена риба.
— З великим задоволенням, — сказала Марта. — Може, і я навчуся біля вас юшку з риби варити…
Юрко полегшено зітхнув. Батько жодним словечком не обмовився про те, хто він, і зразу ж заходився з Мартою куховарити.
Причому все в його руках виходило до ладу: веселіше запалахкотів вогонь, миттю заклекотіла юшка, смачно запахло лавровим листом і духмяним перцем, а ще більше — ситим розвареним лящем. Коли юшка зварилась, батько запросив їх до себе на баржу.
Усі з радістю погодились. Пригасивши багаття, забрали свої речі і подалися слідом за гостинним господарем, який ніс попереду казанок з юшкою.
Баржа була й справді стара-престара. Фарба на ній облупилася, в багатьох місцях обшивка прогнила, палуба розсохлася і порипувала під ногами. Але надбудова збереглася досить добре.
— Гм, оце багатство! — вигукнув Сергій. — Та тут можна не тільки влітку жити! Постав грубку — і ніякі морози не страшні!
У Марти теж заблищали очі.
— От би нам такий корабель, хлопці!
Юрко все це вже бачив, але і він, коли батько показав каюти, в яких жив, не міг утриматися від захоплення. Невеличка кімнатка, колишня каюта матросів, була обліплена вирізками з журналів — репродукціями картин славнозвісних художників різних часів і різних народів та фотографіями популярних артистів та артисток. Біля вікна стояв столик, два стільці, а під глухою стіною — металеве ліжко, заслане сірою ковдрою. Дві інші каюти були порожні, а в третій, невеликій, батько обладнав кухню.
Вечеряти сіли просто на палубі. Василь Петрович розстелив ковдру, заслав її газетами, накраяв хліба, із кладовки приніс помідорів і великого кавуна. Марта розлила юшку, розіклала ложки.
— Пригощайтесь!
Вдруге запрошувати нікого не довелося.
— Оце юшка! — пащекував Сергій, голосно сьорбаючи з ложки духмяну рідину. — Ніколи не їв нічого смачнішого!
Василь Петрович з усмішкою дивився на своїх молодих друзів, які вмить спорожнили чималий казанок.
Кавун теж видався соковитий, солодкий, їли його з свіжою паляницею.
— І є ж такі смачні речі на світі! — не вгавав Сергій, витираючи рукавом сорочки заюшене рожевим соком обличчя. — Шкода, що кавуни не ростуть цілий рік!