Андрій озирнувся, подумав хвильку і передав хлопцеві батіг та віжки:
— Раз так, поганяй коней сам, а я піду з Трохимом пораджусь… — Легко зіскочив з воза і зник у натовпі.
СЕЙФИ ІЗ СЮРПРИЗАМИ
Сутеніло. Минав напружений серпневий день. Хто ще лишався у Києві, не запалював світла, сидів тихо, прислухаючись до артилерійської канонади, що все виразніше докочувалася з передмістя…
Петро Іванович Денисенко начепив на гвіздки, вбиті у верхню раму вікна, сіру ковдру, чиркнув сірником і підніс блідий язичок вогню до невеликого недогарка свічки. Мовчки до свічки присунувся з паперами Артем Груша. Задзеленчав на стіні телефон.
— Слухаю, слухаю! — зняв трубку Денисенко. — Дякую, що повідомили. Звістка приємна… — І, на мить одхилившись від апарата, кинув Артемові:
— Це з команди бронепоїзда дзвонять. Щойно назад повернулись…
Артем скочив на ноги. Підійшов до телефону:
— Був напад? Так… Як відбилися?
«Все гаразд, — лунко чулося з трубки. — Але вибачте, подробиці потім. Треба швиденько латати бронепоїзд. Багато дірок привезли…»
— Значить, Райніс, як я й гадав, людина наша, — полегшено зітхнув Денисенко. — Залишається Кущ і Остапенко. Хто з них?
— А де вони зараз, Петре Івановичу?
— Завдання виконують. Вони нині під постійним наглядом, але поки що — нічого підозрілого…
— Остапенко, — вів далі Артем, — царську тюрму відбував разом з Сергєєвим. Сам розумієш, скільки лиха зазнала людина за переконання. Це щось та значить. А от щодо Куща… Його до нас прислали з діючої армії. Мовляв, надійний товариш, покладайтесь на нього. А насправді що ми про нього знаємо, га, Петре Івановичу? А може, взяти та приперти його?
— Меткий ти дуже. А якщо не винен? Дивись, тут ще хтось діє… — Денисенко знову поринув у задуму. — Біс його знає, що й гадати. А тут ще й часу обмаль, зволікати ніколи.
— А я про що? Діяти треба! — вів своєї Артем. — Гав ловитимемо — нас за горло візьмуть. Денікінці вагатись не будуть…
— Дозвольте? — прочинив двері черговий губ-чека і доповів, що прибув Райніс.
— Пропускайте негайно.
Райніс зупинився посеред кабінету, підніс долоню до козирка і важко видихнув:
— Наказ виконано, товаришу голова губчека! Відстрілювались, доки патрони мали. Потім відбивались гранатами і, скориставшись розгубленістю білих, непомітно покинули вагон. Двох наших убито, один — тяжко поранений.
— А які втрати ворога? — запитав Артем Груша.
— Радий був би помітити, так біляки не дали, — напівжартома відповів Райніс, — але, гадаю, уздовж насипу лишилось понад сотню. Особливо посипалось їх, коли нам на підмогу підійшов бронепоїзд…
— У вас на рукаві кров, — помітив Денисенко.
— Це ми виводили під руки пораненого…
— Ну, що ж, ви впорались із завданням, товаришу Райніс, — Петро Іванович потис чекістові руку.
— До вагона білі пробивалися? — поцікавився Груша.
— Мов навіжені лізли.
— Ще б пак. Кортить золотопогонникам руки в золото занурити. Хотів би я бачити тих панів, коли вони відкриватимуть сейфи…
— Добре було б. Адже там сюрпризи приготовано!
— Які? — Артем запитливо поглянув на Райніса.
— Досить відкрити дверці сейфа, як вибухнуть припасовані всередині бомби.
— Чуєш, Петре?
— Чую, — посміхнувся голова губчека і поклав руку Райнісові на плече.
— Ідіть відпочивайте. Вранці, якщо не доведеться вас ще вночі потурбувати, одержите нове завдання…
Денисенко з Грушею знову поринули у свої справи. Необхідно змінити явки, які намітили ще сьогодні вранці. Безперервно дзвонив телефон. Групи Остапенка, Куща та інших чекістів сповіщали про затриманих на вулицях і в будинках агентів Денікіна…
ПЕРЕДЧАСНА РАДІСТЬ ПОЛКОВНИКА ПАЛЬЧЕВСЬКОГО
Коли поручик Дзюба знову повернувся в село, надворі вже зовсім споночіло. Він ледве відшукав хату, де полковник Пальчевський збирав на термінову нараду контррозвідників.
Тихо причинивши за собою двері, поручик, стомлений важкою дорогою, відразу ж сів: на ближній до порога вільний ослін. Обдивився довкола і полегшено передихнув: прибули ще не всі, отож даремно переживав, що запізнився.
— Як там справи? — не відриваючи погляду від паперів, звернувся Пальчевський до Дзюби.
— Все гаразд! — виструнчився поручик. — Я одержав ваш наказ, пане полковнику, негайно з'явитися сюди, але дуже кортіло побачити, як снаряди зведеної батареї гамселять більшовицький ешелон!